Фото: Фото: Contributor/Getty Images
Протягом останніх тижнів в Україні активно обговорюється ймовірний ризик з боку Білорусі. Звучать припущення, що Путін може переконати Лукашенка вступити у війну проти нашої держави. Проте, ситуація не така проста. Фундаментальні мотиви білоруського лідера та його інстинкт виживання є вагомою перешкодою для залучення Мінська до воєнних дій. Детальніше про це, а також про можливий розвиток подій журналіст Коротко про розмовляв із політологом Віталієм Куликом.
Білорусь “інтегрована” у війну Росії проти України, але самостійно воювати не буде
Спикер Політолог Віталій Кулик Фото: suspilne.media
– У нас наразі склалися досить специфічні відносини з Білоруссю. З одного боку, Лукашенко стверджує, що не має наміру воювати з Україною, з іншого – залякує, проводячи ядерні маневри. Прокоментуйте це, будь ласка.
– Білорусь вже «інтегрована» у російську війну проти України, і це незаперечний факт. З іншого боку, Лукашенко прагне, щоб зберегти свій політичний режим, отримати гарантії безпеки через переговорний процес щодо України. І по-третє, Білорусь, скоріш за все, буде використана Росією для можливого або ескалаційного методу отримання вигідної позиції на переговорах стосовно України.
Відповідно, Лукашенко всіляко старається маневрувати, однак Путін регулярно ставить його на місце. Зокрема, нещодавні так звані ядерні навчання – це інструмент Путіна для тиску на Лукашенка, демонстрація його місця, показуючи, що простір для маневрів у нього обмежений.
Однак Лукашенко здійснив декілька кроків, що свідчать про його небажання опинитися у занадто міцних обіймах Путіна. Наприклад, спроба відновити відносини з США, вираження уваги Трампа і Лукашенка один до одного, обмін полоненими з Польщею.
І американська сторона зацікавлена у відновленні співпраці з Білоруссю, оскільки їм необхідний трафік на калійні добрива, тому з Мінська було знято частину обмежень. Проте насправді можливості Лукашенка для маневру не такі вже й великі.
У Києві це чудово усвідомлюють і постійно сигналізують Лукашенку, що у випадку, якщо він вплутається у військову авантюру, то перенесення боротьби з його режимом військовим шляхом на територію Білорусі не буде для України значною проблемою. І, відповідно, білоруські військові та промислові об’єкти стануть нашою законною військовою ціллю.
– Яким чином Україна наразі сформулювала свою позицію щодо Білорусі – розглядає її як супротивника, нейтральну державу чи посередника?
– Це противник, який знаходиться в гібридній сфері загроз. Він з легкістю може перейти у стан відкритого ворога. Але на даний момент Білорусь балансує, намагається якимось чином зберегти залишки, уламки свого суверенітету та уникнути безпосереднього, відкритого втягування у війну.
Тому не слід руйнувати всі зв’язки з Білоруссю. Зокрема, коли мова йде про підтримку дипломатичних відносин, то я б ставився до цього більш прагматично. Тут справа не в цінностях, честі та гідності, а в здоровому глузді та real politic.
По-друге, не варто забувати, що у нас у Білорусі функціонує пункт переходу, через який в Україну можуть повертатися громадяни з окупованих територій. Я не можу наразі назвати точну кількість, але нещодавно наш омбудсмен згадував про 17 тисяч осіб, які повернулися в Україну через цей перехід.
Через нього також відбувається повернення ув’язнених. Тому з Білоруссю варто співпрацювати, одночасно і з білоруською опозицією, яка, на жаль, не є політично суб’єктною. Я не в захваті від Тихановської і вважаю, що не вона повинна була очолювати білоруську опозицію. Але маємо те, що маємо, тому з цим, власне, і пов’язана така дещо неорганізована політика Києва у білоруському питанні, яка вже давно потребує більшої точності та ясності.
Позиція України щодо Білорусі стала більш рішучою після відставки Єрмака
– Якої саме ясності, уточніть.
– Раніше у нас, наприклад, було обмежене застосування санкційних режимів проти Мінська. Ми не припиняли дипломатичні відносини та зв’язок, не приєднувалися до тиску на Білорусь тривалий час. І це було більше пов’язано не стільки з інтересами України, скільки з позицією колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака, який фактично саботував посилення тиску на білоруський режим.
Не знаю, чи це Вероніка Феншуй йому так наворожила, чи щось інше… Але факт залишається фактом: Єрмак був противником більш жорсткої лінії щодо Лукашенка.
Після його звільнення ситуація змінилася. Тепер ми використовуємо досить суворі формулювання і чітко вказуємо на підготовчі заходи, які проводить Лукашенко. Тому я сподіваюся, що ця позиція буде продовжуватися і надалі, але без зайвих крайнощів.
– Чи залишилися між Києвом та Мінськом непублічні канали комунікації, чи вони перервані?
– Звичайно, залишилися, вони у нас існують навіть з Росією, інакше як би ми проводили обміни полоненими. Тобто ці комунікації наразі підтримуються на рівні політиків та інституцій. І ці комунікації необхідно зберігати, тому що це надає можливість знаходити вирішення гуманітарно важливих питань.
– Який сигнал і кому адресує візит Тихановської до Києва? Адже раніше Київ безпосередньо з нею не спілкувався, це її перший візит.
– Чимало людей досить критично оцінюють можливості Тихановської. Спроби європейських країн зробити з неї центр альтернативного уряду Білорусі в екзилі не зовсім виправдалися. Вона не користується авторитетом і підтримкою значної частини опозиційного середовища, вплив Тихановської на ситуацію в самій Білорусі також досить відносний.
Проводити з нею переговори? Щодо чого – невідомо. Тобто це скоріше символічний крок, який вказує на те, що Україна готова підтримувати боротьбу білорусів за звільнення від режиму Лукашенка, це підтримка Києвом ідеї об’єднання білоруської опозиції з єдиним представницьким центром.
– Чому раптом у цю тему втрутився президент Франції Макрон? Його попередження Лукашенку не втручатися у війну в Україні – це офіційна позиція ЄС?
– Гадаю, що це позиція, погоджена з ЄС. Німеччина та Польща не можуть собі цього дозволити, оскільки у них є свої шляхи переговорного процесу з Мінськом. А у Макрона більш вільні руки для здійснення необхідного політичного тиску на Лукашенка.
– Чи враховує сам Лукашенко рекомендації Макрона не втручатися у війну?
– Вважаю, що Лукашенко чує всі ці розмови та заяви. Тому так, він про це знає, але чи може він це зробити, чи контролює він свою армію, свої збройні сили, які переповнені офіцерами, завербованими ФСБ? Це питання.
– Ви сказали, що Лукашенко й надалі намагатиметься лавірувати між вступом у війну і тиском Путіна. А якщо терпець Путіна увірветься, чи піде він на заміну Лукашенка?
– Він може на це піти, але тут є свої особливості. Усунення Лукашенка посилить внутрішню політичну нестабільність у Білорусі. Тобто позбавлена голови система білоруської влади без Лукашенка може давати збої. І тут питання, наскільки Росія створила паралельний каркас, на який вона може спертися. Знаючи, що у них все робиться не найкращим чином, то я думаю, що росіяни покладаються просто на лояльність державного апарату.
А якщо Лукашенка усунути, то чи будуть адекватні реакції державного апарату в Білорусі, чи здатна Росія донести свій управлінський вплив через цю бюрократію? У мене є великі сумніви щодо цього варіанту. Тому й виникає дилема: прибрати Лукашенка, щоб що, навіщо? Щоб забезпечити безперешкодне входження у війну? Добре, росіянам це вдасться зробити, а де гарантії, що не буде саботажу і розвалу фронту з боку білоруської армії? Адже ні самі білоруси, ні їхня армія не розуміють, навіщо їм вступати у війну з Україною. Тому Москві краще зберігати Лукашенка з його маневруваннями для впливу, оскільки він контролює свій бюрократичний апарат.
Це перший офіційний візит Світлани Тихановської в Україну. Фото: Укрзалізниця
Для Лукашенка Путін важливий, і він поряд, а Трамп теж важливий, але він далеко
– Ви згадали про фактор Трампа, який впливає на позицію Лукашенка. Хто ж зараз для нього більш важливий: Трамп, від якого залежить зняття санкцій та економічні переваги режиму Лукашенка, чи Путін, який гарантує його перебування при владі?
– Гадаю, що Лукашенко і сам не може відповісти на це питання. Оскільки Путін для нього одночасно і важливий, і становить небезпеку. А Трамп також має значення, але він далеко і не так багато вже може йому надати. У цій ситуації невизначеності Лукашенко перебуває досить довго і намагатиметься уникати категоричного вибору між Трампом і Путіним. Тому він буде балансувати, і чим довше йому це вдасться, тим краще. Для нього важливо пережити війну в Україні та зберегти себе.
– Чи усвідомлює сам Лукашенко, що наразі для наших дронів і ракет Білорусь як на долоні, ми можемо вразити будь-яку ціль?
– Останні наради, які Лукашенко проводив з військовими, свідчать про те, що у нього є певні завищені очікування від власної ППО. Але Білорусь ще не стикалася з масованими атаками дронів, і протистояти хвилям, які Україна використовує, наприклад, у Росії, білоруська ППО не здатна. Я згоден з думкою, що Білорусь для нас прозора з точки зору ураження. Тому вважаю, що білоруські військові це добре розуміють. Він також не може не розуміти, що якщо Москва і Підмосков’я, а також внутрішні регіони Росії страждають від наших атак, то що буде тоді з Білоруссю?