«Найпоширеніша помилка новобранців – не реагувати на FPV» Звіт 25.05.2026 17:24 Укрінформ Через велику кількість дронів на передовій, воїни можуть знаходитися на місцях дислокації багато місяців і мають бути готовими до цього не тільки фізично, а й ментально. Критично оцінювати ситуацію, навіть коли моторошно, зберігати спокій, прислухатися до товаришів і координовано взаємодіяти – це зовсім не просте завдання. Але його реально виконати – саме цього навчають під час проходження базової загальновійськової підготовки. Представники Укрінформу разом із військовослужбовцями 118 окремої механізованої бригади відвідали полігон, де новобранці тренуються штурмувати, тримати оборону та проходити психологічну смугу перешкод.
«ДЕНЬ-ДВА-ТРИ-П'ЯТЬ – І ТИ ПРИСТОСОВУЄШСЯ» Бронежилети, шоломи, зброя, боєприпаси – воїни екіпіровані, розподілені на «трійки» та готові до випробувань. Смуга перешкод – це відрізок шляху протяжністю 750 метрів. Тут над головою літають і скидають боєприпаси дрони, чути вибухи, обладнані рови, захисні споруди тощо. «Картинка» нагадує зону бойових дій. Але є різниця: прорахунок на фронті може коштувати життя, тут – це досвід і вміння. Воїни тренуються вже два місяці, і таку смугу проходять не вперше. Вони не хвилюються, кожен усвідомлює, де допустив помилку під час попереднього тренування і на чому необхідно сконцентруватися.
– Коли ми вперше проходили, то було трохи страшно, оскільки до того так інтенсивно не випробовували свої фізичні можливості. Хоча я навіть був здивований, що подужав деякі ділянки. Це було на адреналіні, – розповідає воїн із позивним «Мишара». Йому 27 років, він родом із Чернігова, працював IT-спеціалістом. До армії потрапив «несподівано» – призвали за мобілізацією. Уточнювати, як це трапилося, не хоче. Він каже, що прийшов до війська людиною, яка абсолютно не мала військового досвіду та жодного разу не працювала зі зброєю.
– Зараз опанував основні правила поводження зі зброєю, щоб нікому не зашкодити. Навчився стріляти, керувати дронами, – розповідає воїн. Під час проходження смуги перешкод він буде командиром своєї невеликої тактичної групи. Зазначає, що розглядає ці навчання як черговий етап, який потрібно пройти. – Це потрібно для усвідомлення, що я це вже робив, зможу і витримаю, – додає «Мишара». Чоловік виглядає впевнено і вже обізнано обговорює з товаришами, хто і як повинен діяти на певних ділянках. У його «трійці» є новобранець. Проте, хто це – зізнаватися не захотіли.
Знайомимося ще з одним воїном. Має позивний «Провідник», тому що колись працював за цією професією. Їздив з Хмельницького до Криму. – Провідником був не дуже довго – у 2008–2009 роках. Але сама робота цікава, – говорить воїн. Йому 36 років. Ніколи не служив і не мав навіть елементарних знань з військової справи. Каже, що найскладніше було зробити перший постріл. – Розумів, що треба працювати над підготовкою. День-два-три-п’ять – і ти адаптуєшся, бронежилет спочатку важкий, а потім – одягнув і пішов. Ця смуга, як і все інше – завдання, яке необхідно виконати. Особисто для мене найважче – реагувати на вибухи, дрони і гранати. Відверто, гадаю, що і сьогодні не все вийде бездоганно, – каже з усмішкою «Провідник».
«Кухар» (перший зліва) «МІГ БИ БУТИ КУХАРЕМ, АЛЕ БІЛЬШ КОРИСНИЙ НА ПОЛІ БОЮ» Серед тих, хто вчиться бути військовим, – 28-річний «Кухар». За цією спеціальністю навчався. Хоча у війську буде ремонтувати техніку. Чоловік має обмежену придатність до служби, але підписав контракт. – Міг би бути тут кухарем, але на кухні ти особливо не допоможеш – хіба що їжею. На полі бою – більш корисний. Я пішов у взвод забезпечення. Буду ремонтувати авто, техніку, щоб вона могла далі виконувати завдання, – ділиться співрозмовник.
Для нього було важливо потрапити саме до лав 118 бригади. Тут служать його вітчим – «Санич», відповідає за вивезення поранених, і брат – «Джек Пот», пілот FPV-дронів. – Коли дружина почула, що я йду служити, трохи посварилися вдома. Навіть не можу культурно передати її слова, але врешті-решт мене підтримала. Сказала, щоб не забував: на мене чекають удома. А мені соромно за те, що всі ховаються. Війна всіх зачепить – це лише питання часу. Так, я обмежено придатний і міг не йти, але я тут, з хлопцями, які готові боронити країну, – розмірковує «Кухар». Він переживає, щоб під час тренувань ніхто з побратимів не травмувався, щоб він сам не розгубився.
«Я БАЧИВ, ЩО ТВОРИЛИ РОСІЯНИ» Ще декілька хвилин – і інструктори дають наказ, щоб бійці розпочинали. Чуємо вибухи, бачимо дрони. Хлопці стартують досить швидко, втім, деякі швидко знижують темп: важко. Інструктори постійно підбадьорюють: «ще трохи», «братику, обережно, дрон», «не здаватися», «скоро буде легше». Та здається, що це «скоро» буде точно не сьогодні. Спітнілі та втомлені хлопці доходять до кінця смуги. Перерва. В інструкторів також – щоправда, відпочивають їхні голосові зв’язки. Бійці обмінюються думками та обговорюють, що вдалося, а над чим ще треба працювати. Помічаю серед молодих бійців чоловіка старшого віку.
– «К700»! Ти як? – звертається до нього інструктор. – Та нормально, – відповідає він, витираючи долонею спітніле обличчя. Незважаючи на втому, боєць усміхається, від спілкування не відмовляється. Його звати Сергій, позивний «К700» «приклеївся» до нього давно, тому що працював трактористом у колгоспі (К700 – трактор загального призначення підвищеної прохідності, – ред.). Йому 51 рік, але виглядає, по правді, старшим.
– Такі фізичні навантаження приводять у тонус. Складно, але впорався, – починає розмову зі звіту Сергій. Він родом із Запорізького району, села Мар’ївки. У війську – вже вдруге від початку широкомасштабного вторгнення. – Перший раз був із 2022 до 2024 року. Здоров’я трохи підвело, тому звільнився – грижі в шийному відділі, правий бік тіла паралізувало. Але лікарі підлікували – пів року лікувався. У мене відтермінування було, але вирішив повернутися, тому що країну захищати треба.
Боєць додає, що минулого разу служив у 60 ОМБр – механіком-водієм САУ, а тепер буде механіком-водієм танку. – Що трактор, що танк – двигун, гайки, важелі – все ідентичне. Очі бояться, а руки роблять, – зазначає Сергій. Розповідає про свій перший бойовий виїзд. Згадує, що 5 березня отримали техніку, а 11-го – вже стояли на вогневому рубежі.
– Тридцять п’ять знищених ворожих цілей. Вони колонами йшли на Кривий Ріг. Ми цілий день стріляли. Важко, але техніка ремонтується, люди – відновлюються. Зараз механіків не вистачає, – говорить він. – Як вдома? Ворог постійно обстрілює Мар’ївку. – Вдома все гаразд, але кошмарять КАБи, дрони, «молнії», FPV – все підряд.
– Це стало останнім поштовхом, що вирішили повернутися до війська? – Як сказати… – Та щиро говоріть, як є. – Як є? З села хлопців мобілізували, але вони навіть до навчального центру не доїхали, втекли у самовільну відлучку. А країну треба боронити. Якщо росіяни прийдуть, то я бачив, що вони чинять. Був дев’ять місяців у Херсоні, три ротації в Бахмуті, дві ротації в Лимані. Я на власні очі бачив, що ці «нелюди» роблять… Ми в Херсоні такого надивилися…
– Розкажете? – Про таке не розповідають… Зґвалтовані жінки та дівчата, криниці, забиті трупами цивільних. Якщо вони прийдуть, то 1933 рік у країні повториться… Після Херсона найважчим був Донбас. Це пекло на землі, – каже Сергій. Ще декілька хвилин на перепочинок – і бійці вирушають далі.
– Це тільки початок їхнього дня, так би мовити, розігрів перед штурмовими та оборонними діями. У них інтенсивна програма, але хлопці – молодці. Вони й самі бачать, що прогресують, почали влучати, – трохи хвалить новачків інструктор на позивний «Май».
ПРО ПОМИЛКИ НОВОБРАНЦІВ І МАЛУ ТОКМАЧКУ Інструктор розповідає про значущість проходження базової військової підготовки. Говорить, що тут відпрацьовують комунікацію, вчать не тільки долати перешкоди, а й прикривати один одного. Запитую про найчастіші прорахунки новачків. І це – дрони. Зброю, якою буквально «нашпигована» лінія фронту, бійці майже не помічають на полігоні.
– Вони не реагують на FPV, не використовують укриття. Коли дрони наближаються, необхідно бути за укриттям, а вони – попереду. Будемо над цим працювати. Далі в них ще адаптація в підрозділах – 10–15 днів. Наше завдання – щоб вони були живі, розвивали критичне мислення, комунікували, приймали рішення. Ця смуга важлива, як і БЗВП, – ділиться «Май». Він не приховує, що ті, кого мобілізували, не відчувають особливого бажання вчитися. І взагалі: за один день неможливо стати першокласним воїном. Інструкторові необхідно пояснювати на власному досвіді, шукати підхід до кожного.
«Май» За плечима «Мая» – великий бойовий шлях: спочатку – Київщина, потім – участь у Харківському контрнаступі, далі – Курдюмівка, Бахмут, де він був у піхоті. А вже у 118 бригаді став командиром групи бригадної розвідки. Отримав поранення, потім – ще одне, перейшов в інструктори. Не можу не розпитати в нього про Малу Токмачку, яка вже стала мемом.
– О, Мала Токмачка – це мій перший пункт постійної дислокації. Коли ми зайшли на напрямок, ще не почався контрнаступ, тому ми там жили. Зараз це фортеця, хлопці утримують населений пункт, збільшують зону ураження. Дійсно красені, – каже він.
– Чим вона важлива? – Це ж очевидно – фланг Оріхова, дуже вигідна позиція. Росіяни зараз у Гуляйполі мають незначний успіх, у Степногірську їх зачистили. Важко утримувати Малу Токмачку. Хоча я вже давно не був там на бойових завданнях, але знаю, що особливо складно піхоті.
«Май», як і багато його побратимів, кажуть, що дрони змінили правила ведення війни. Якщо колись бійці малими групами заходили на позицію і працювали, то зараз завдання – зайти в негоду, сидіти та утримувати позицію. Це – найскладніше, тому що може розтягнутися на місяці і навіть рік.
Ольга Звонарьова Світлини Дмитра Смольєнка ЗСУ Військові навчання Військові Війна з Росією FPV-дрон БЗВП