Фото: Ukrainian Diving Federation
Український дует Олексія Середи та Марка Гриценка вчергове підтвердив, що в стрибках у воду кращі за нас лише небеса та китайці. Завоювавши «срібло» суперфіналу Кубка світу (який відбувся на початку травня в Пекіні), наші атлети впритул наблизилися до лідерів з Піднебесної імперії, змусивши світову спортивну спільноту знову заговорити про «український феномен». У той час як опоненти з Мексики та Австралії ризикували та робили помилки, наші хлопці продемонстрували непохитну стійкість та майже бездоганну майстерність, підтвердивши свій статус у світовій верхівці.
Про те, як виходить зберігати абсолютну синхронність, коли під тобою десятиметрова прірва, і чому на електронне табло бажано не дивитися до фінального кола, 16-річний киянин Марк Гриценко поділився у розмові з репортером Коротко про.
Мексиканці схибили, а ми з Олексієм – ні
– Марку, «срібло» суперфіналу Кубка світу – що це досягнення означає для тебе?
– Для нас це добрий показник. Ми поступилися тільки китайцям, з якими поки що не змагаємося. Але, гадаю, згодом будемо. Чи були задоволені? Так, безперечно, це «срібло» суперфіналу. Тут здобути місце на п’єдесталі – це дуже хороший результат, що ми з Олексієм і зробили.
– Змагання цього разу були досить напруженими для тебе? Не все складалося так, як бажалося? Чи допомогли стрибки підвищеної складності?
– Ну, я можу сказати, що вони нам не так вже й суттєво допомогли. Вибороти медалі допомогло те, що мексиканці зробили помилку. А ми з Олексієм не схибили. Ми виконали всі свої стрибки. Можливо, десь можна було краще, але в цілому ми зробили все дуже і дуже добре.
– Ви з Олексієм змагалися і в одиночному виступі. Однак там не вдалося поборотися за медалі. Чому так? Чого, на твою думку, тобі зараз не вистачило, щоб зачепитися за нагороди?
– Так, ми з Олексієм брали участь у такій дисципліні, як «хед-ту-хед», на Кубках світу це нова програма. І, знаєте, тут як пощастить – на кого ти натрапиш. Я потрапив на мексиканця, у якого в програмі є коефіцієнт складності 4,1. Тільки один атлет з усіх учасників змагань виконує настільки важкий стрибок. І я вважаю, що мені просто не пощастило з жеребом. Але я виконав всі свої стрибки добре, задоволений собою і не бачу за собою ніякої провини. Хоч я і не пройшов до півфіналу, але задоволений. Зумів створити цьому мексиканцю дуже гарну конкуренцію.
Я працюватиму і надалі. Навіть якщо суперник ставить проти тебе важкі стрибки, ти все одно можеш конкурувати з ним і показувати, що коефіцієнт 4,1 – це не завжди стабільно. Я ж зробив три стрибки стабільно.
– Кому присвячуєш свою срібну медаль?
– Присвячую її воїнам, які нас захищають, які за нас б’ються, – Україні. А ще я хочу висловити вдячність нашому президенту федерації Ігорю Лисову, йому ця медаль також присвячується. Якби не він, у нас не було б жодних умов, щоб тренуватися і демонструвати результати.
– Які цілі ставиш перед собою на майбутнє?
– На черзі у нас чемпіонат Європи та юнацький чемпіонат світу. На ЧЄ я виконуватиму ті ж самі дисципліни. Ставлю завдання – гідний виступ.
У тандемі з Олексієм Середою (ліворуч) Марк Гриценко регулярно опиняється на п’єдесталах. Фото: Ukrainian Diving Federation
У нас по 6 стрибків, після 5-го намагаюся не дивитися на табло
– Ви стрибаєте з досить великої висоти. 10 метрів для пересічної людини – це дуже високо. Чи не боязко? Які емоції відчуваєш у цей момент?
– Знаєте, коли я вперше в житті піднімався на вишку в 10 метрів і став на край, я не розумів, як спортсмени високого рівня виконують звідси настільки складні стрибки. Але з часом почав стрибати більше. І зараз я вже підходжу і думаю тільки про те, як виконати елемент добре. Якщо раніше я думав: «Як би зробити так, щоб не розбитися» (це я пожартував, але приблизно так воно і було), то тепер усе по-іншому.
– Які думки рояться в голові перед тим, як виконати стрибок?
– Зараз уже ніяких. На змаганнях і на тренуваннях я просто прагну показати те, що вмію. Якщо на тренуваннях ти стрибаєш добре, то і на змаганнях буде так само.
– Як борешся з емоціями у вирішальні миті, коли усвідомлюєш, що від стрибка залежить доля медалей?
– Я намагаюся не дивитися на табло. У нас по 6 стрибків. Особливо після 5-го кола намагаюся не дивитися. Бо коли бачу – розумію: «Блін, ми йдемо третіми або четвертими», це дуже дратує. Намагаюся просто робити свої спроби так, як я вмію.
– Ви з Олексієм працюєте в парі. Ваші виступи виглядають неймовірно злагоджено. Завдяки чому досягається такий рівень бездоганної взаємодії?
– Ми з Олексієм щодня стрибаємо разом. Працюємо над технікою, над синхроном – над усім цим ми працюємо, тому так і виходить.
– Ви різні за вдачею? Хто більш емоційний?
– Щодо стрибків, ми з Олексієм однакові за вдачею. Можемо пожартувати під час змагань. Ставимося до всього спокійно, з певним гумором. Ми не зациклюємося на тому, щоб починати нервувати. Нам це не потрібно.
– Що найскладніше у вашому виді спорту? Наскільки суворим є режим?
– У нашому виді спорту все важке – від підготовки до конкуренції. Все.
– Ваші виступи завжди виглядають легкими. Проте що залишається за лаштунками?
– За лаштунками залишається наша праця. Ми завжди працюємо заради результату. Якби не працювали, то й медалей не було б.
Дивовижна синхронність пари – результат щоденних тренувань. Фото: Ukrainian Diving Federation
Спортом у вільний час не займаюся
– Чим любиш займатися у вільний час?
– Спортом – ні (усміхається). А ось погуляти з друзями – це так.
– Що для тебе ідеальний день?
– Якщо не брати до уваги тренування: прокинувся, поїв, пішов кудись погуляв, а ввечері пограв у комп’ютерні ігри – і все.
– Чи є улюблені ігри?
– Так, я люблю Counter-Strike. Це, мабуть, єдина гра, яка мені дійсно до вподоби.
– Якби не стрибки у воду, що б обрав у житті?
– Я вже стільки років у цьому спорті, що не уявляю себе десь в іншому місці. Відразу він мені чомусь так сподобався, і так пощастило, що в мене все так склалося.
– Ти в житті інтроверт чи екстраверт?
– Екстраверт на всі 100%.
– Що тебе мотивує та надихає зараз?
– Те, що я показую хороші результати. Те, що мені це вдається. І те, що я в індивідуальній програмі програв іменитому спортсмену на дуже незначну суму балів – це надихає ще більше. З’являється така невеличка спортивна злість і відчуття: «Дайте мені ще один рік – і я вам усім покажу!». Ось так.