Фото: npu.gov.ua 20minut.ua
Днями у Вінниці було заарештовано 66-річного засновника християнського реабілітаційного осередку, якого звинувачують у систематичних сексуальних злочинах щодо неповнолітніх. Це відбувалося не місяць і навіть не рік, а цілих 15 років. Що відомо про цей вражаючий випадок, чи можна вважати його рідкісним винятком і чому знущання над дітьми можуть безкарно тривати тривалий час – у статті Коротко про.
У центрі діти мешкали, на навчання ходили до школи
Установа, про яку йде мова у матеріалах кримінальної справи, була створена у 2000 році як Вінницький християнський інтернат для юних сиріт. Мережу таких приватних закладів в Україні почали розвивати наприкінці 1990-х років, щоб побороти дитячу бездомність. До кампанії активно долучилися представники церков протестантської гілки. До однієї з них належав і засновник християнського інтернату у Вінниці. За даними видання «20 хвилин», мова йде про Миколу Пахнюка, який у 1997 році заснував ФОП з надання послуг та ремонту транспортних засобів.
Дитячий будинок декілька разів змінював найменування і за час існування мав кілька адрес. У звіті “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відносин Вінницької області за 2021 рік» приватний дитячий будинок згадується як «Вінницький християнський реабілітаційний осередок опіки та піклування «Нове життя», що відноситься до релігійної громади євангельських християн-баптистів (ЄХБ). Цей 2021 рік став останнім для притулку, який фактично вже не функціонував. Містом поширювалися чутки, що засновника установи підозрюють у розпусних діях щодо дітей, що відкрито кримінальне провадження. Але широкого розголосу воно тоді не отримало.
– Я особисто не знав Пахнюка, але чув про нього різноманітні відгуки. Зокрема, що не настільки він і релігійний, яким себе показує, що привозить дітей по неділях до церкви на молитву, а сам може кудись поїхати. Що кошти на утримання притулку отримує з Австралії. У ребцентрі діти тільки жили і харчувалися, освітнього процесу не було. Вихованці ходили на заняття до сусідньої школи, де вільно спілкувалися з однолітками, викладачами. Тим більш дивно було дізнатися, у чому звинувачують очільника центру, – повідомив на умовах анонімності один із представників громади ЄХБ.
У соціальних мережах також зазначають, що центр не існував як якась закрита група. Дітей з неблагополучних сімей туди направляла служба у справах дітей, вона ж час від часу проводила інспекції умов життя вихованців. У 2014 році, центр відвідала «дитяча» міліція, щоб поговорити про правила безпеки під час літнього відпочинку.
Проте, у коментарях до недавніх подій ми знайшли згадку про те, що джерела інформації про порушення прав дітей все ж були, але не мали наслідків.
Першу справу закрили, але відновили через суд
У 2021 році центр розташовувався у селі Цвіжин біля Вінниці. Саме ця адреса була вказана у заяві матері, яка у березні поскаржилася до поліції на те, що «протягом літа-осені 2019 року засновник приватної установи «Вінницький християнський реабілітаційний осередок опіки та піклування «Нове життя»… вчиняв розпусні дії щодо її малолітньої доньки», – йдеться у рішенні Вінницького міського суду на обшук.
Проте, вже у вересні 2021-го справу припинили. Відновили її у листопаді через суд, куди звернулася постраждала. Однак мало минути майже п’ять років, перш ніж поліція та прокуратура повідомили про результати тривалого слідства. Наразі відомо про 10 потерпілих дівчат, які зазнавали сексуального насильства у віці від 7 до 17 років. У поліції припускають, що постраждалих насправді значно більше, оскільки злочини відбувалися протягом 2006 – 2020 років.
«З кожної групи, яка регулярно збиралася на території закладу і налічувала від 25 до 50 дітей, чоловік (засновник. – Ред.) вибирав жертв серед дівчат. Далі використовував довіру до нього як до вихователя, навмисно залишався з дитиною наодинці та вчиняв насильницькі дії. Місцем злочинів ставав майже кожен куточок центру: кабінет, кімнати, котельня, туалет і навіть виїзний відпочинок на природі», – розповів деталі генеральний прокурор Руслан Кравченко.
Правоохоронці виклали в мережу і покази самих дівчат:
- “У нас торкався інтимних місць, рукою в спідню білизну ліз, спереду, ззаду…»
- “Міг мене за попу щипнути, думаю: може, я собі надумую? За груди схопити…»
- “Траплялося таке, що може схопити, і притискає до своїх геніталій…”
Дівчата розповіли, що їхній опікун і кривдник вмів маніпулювати своїми жертвами, залякував їх, бо «знав, що нам нема куди подітися», сказала одна із дівчат.
Перше повідомлення про насильство було ще в 2019 році. Але винними виявились… діти. Скріншот коментарів з допису нардепки Ірини Борзової про ситуацію з Вінницьким ребцентром..
Куди завгодно, лише б не в інтернат
– Діти завжди бояться жалітися. І на своїх батьків теж. Вони бояться, що їх покарають, бояться, що втратять добрі відносини. Зараз всі зосередилися, і це правильно, на проблемі недержавних закладів. Але ж ми маємо подібний скандал із державним Ізмаїльським будинком дитини, який теж почався ще до війни, а щодо директора, який розбещував малих дітей, і досі немає рішення суду. Те, що сталося у Вінниці, не поодинокий і, на великий жаль, не унікальний випадок, – каже експерт з прав дитини Людмила Волинець.
Сексуальні злочини проти дітей були, є і будуть, наголошує Людмила Волинець. Це дійсність, якої не потрібно боятися, а яку необхідно розуміти, аналізувати і максимально мінімізувати. Зараз приватні центри, подібні до вінницького, отримали друге дихання, тому що в 2017 році Україна взяла курс на закриття інтернатів та влаштування дітей у сімейні форми виховання.
– Ми і раніше влаштовували в сім’ї, коли це було можливо. Але є діти, у яких була потреба в інтернатному вихованні, і вона залишається. Зараз політика така, що куди тільки, лише б не в інтернат. Тому організатори сімейного виховання погано перевіряються, приватні заклади рекламуються як дуже добрі. Перевірки неефективні, тому що проводяться за формою, а не для того, щоб з’ясувати реальний стан дітей. Ми ще матимемо проблеми і з прийомними сім’ями, і з дитячими будинками сімейного типу.
Власне, ці проблеми вже існують. Нещодавно, у квітні цього року на Прикарпатті затримали 48-річного батька-вихователя з Херсонської області, який ґвалтував прийомних дівчат, починаючи з 2008 року. Це відбувалося з мовчазної згоди матері-виховательки і при сліпоті та глухоті контролюючих органів.
Поговорять – і заспокоїться
Людмила Волинець зазначає, що в контексті кримінальної справи нічого не сказано про посадовців, які влаштовували дітей у християнський центр і які нібито приходили туди з інспекціями, а отже, несли за добробут дітей пряму відповідальність. І що на інцидент немає реакції Державної служби у справах дітей або хоча б роздумів про те, які можна ставити запобіжники.
– Ще одна проблема полягає в тому, що у 2016 році у прокуратури забрали нагляд за дотриманням прав дітей, залишили її участь тільки в кримінальних процесах. Зараз прокуратура змінила ставлення, піднімає старі справи, і від того у суспільства шок. А що відбувається на поточних момент, ми не знаємо. Наша державна система побудована так, що її необхідно контролювати, – переконана Людмила Волинець.
Сьогодні закон дозволяє відкривати дитячі притулки приватним особам, релігійним та громадським організаціям, тому що в цьому є потреба. Але за умови, що такі заклади функціонуватимуть строго у відповідності до державних стандартів.
– А ці стандарти порушуються, Мін’юст при реєстрації закриває на це очі, і виходить, що такі заклади ніким не керовані, діти не мають реального захисту. Хоча насправді вони не відчувають себе сьогодні захищеними навіть у рідних сім’ях.
Проте головне, що підкреслює наша співрозмовниця, це «ефект сенсації». Поговорять – і заспокоїться. І все залишиться, як було.