«Страшна не смерть, а її очікування» 12.05.2026 08:00 Укрінформ Незважаючи на ув’язнення та травми, запорізький священник, бізнесмен і доброволець продовжує вивозити населення з прифронтових районів.
Владу Маховському – 51 рік, займається переміщенням цивільних з 2014-го. За його плечима – вкрай складні подорожі. У перспективі – чимало евакуацій та врятованих доль.
ДЕТЕКТОР ДРОНІВ ВИЯВИВ ВОРОЖИЙ «СУДНИЙ ДЄНЬ»
З Владом ми зустрілися взимку, під час створення матеріалу з поліцією та «Капеланським патрулем» (громадське об’єднання капеланів) про вивезення жителів Юрківки та Таврійського Запорізької області. У подібних поїздках зазвичай обмаль часу для розмови, адже постійно потрібно спостерігати за небом та вслухатись у будь-який шум. Домовились побачитись у Запоріжжі, у міському центрі допомоги ВПО. Зранку Влад вирушив на евакуацію, і ми домовилися зустрітись у другій половині дня, але наші задуми перервав дзвінок – волонтер знову поїхав вивозити людей. Цього разу – із села Зарічне. Тож побачилися зранку наступного дня.
– Владе, як часто ви їздите на евакуацію вночі? – питаю.
– Люди попросили, щоб їх забрали саме в цей час. Відверто кажучи, вдень вони повинні були заколоти свиню. Звичайно, але пішли назустріч. Зазвичай вивозимо зранку, щойно з’являється сонце – так менше небезпеки, – розповідає Маховський.
– А кого ви вивозили?
– Жінку та її родича. Вони проживали на околиці Зарічного, у садовому товаристві. Це останні мешканці, які там були. Товариство зруйноване вщент. Отже, поїхали й вивезли з речами та всім, що у них було, доправили до Запоріжжя. Маємо нові запити від жителів Таврійського, що на Оріхівському напрямку, та Біленького Запорізького району, – каже доброволець.
Влад зауважує, що останнім часом у цих селищах стає дедалі небезпечніше. Щоразу, приїжджаючи туди, на дорогах бачать дедалі більше пошкоджених машин. На руїни ворог перетворює і Комишуваху, де нещодавно було багато людей на вулицях, працювали магазини. Зараз там літають FPV-дрони.
Співрозмовник повідомляє, що у Зарічному його аналізатор дронів зафіксував російський ударний «Судний дєнь», який курсував над трасою. В інтернеті знаходжу інформацію, що цей дрон пов’язують з ворожим «батальйоном ім. Судоплатова».
ШІСТЬ ДІБ УВ’ЯЗНЕННЯ
Евакуацією Влад займається з 2014 року. За його словами, один знайомий попросив тоді допомогти вивезти людей зі Слов’янська, і він не відмовив.
– Ми вивезли сотні людей зі Слов’янська, Краматорська. Спочатку робили це через Ізюм. Згодом Слов’янськ звільнили, і евакуація була з Луганської області. Я заїжджав у місто Красний Луч, яке зараз називається Хрустальний – зараз окуповане. Перший заїзд на підконтрольну сепаратистам територію був успішний. Я забрав з-під Луганського аеропорту пару, привіз до Дніпра. Тоді були так звані «зелені коридори». Вдруге виїхав у Красний Луч, і на блокпості мене затримали, почали перевіряти та відвезли до так званого відділку поліції. Там шість діб тримали, мучили, звинувачували в тому, що я перевожу диверсійні групи української армії, – ділиться доброволець.
В полон він потрапив до «донських козаків», якими командував генерал Козіцин.
Влад каже, що найважче в полоні – очікування. Пізніше, після звільнення, він написав у своїх соціальних мережах: «Страшна не сама смерть, а її очікування. Коли чекаєш, що щось станеться».
– У полоні мене виводили на розстріл. Імітація була. Були катування, знущання, допити. Цигарками обпалювали шкіру, імітували, що виривають зуби, ніж тримали так, що поворухнутись не міг. Це боляче, хоча ти все одно усвідомлюєш, що життя рано чи пізно закінчиться, – каже він.
– Чого від вас хотіли ті «козаки»-сепаратисти?
– Хотіли, щоб я дав свідчення. Давали папір, але я писав, що я волонтер, служитель церкви і приїхав, щоб допомагати людям. Тоді змушували їсти цей папір, – відповідає співрозмовник.
Влада відпустив бойовик, командир «козачого полку», «ЛНРівець» Павло Дрьомов на псевдо «Батя». У 2015 році його ліквідували російські спецслужби.
Бойовики забрали у Влада авто, його побитого, зі зламаними ребрами відвезли за місто Ровеньки, залишили за блокпостом, звідти він мав дійти пішки до українського блокпоста. Згадує, що йшов близько півтори години. Прибувши, переночував з українськими військовими, і вже наступного дня його відвезли до Лисичанська, звідки забрали знайомі. Потім евакуаційні шляхи на цьому напрямку закрили.
– Як гадаєте, ті, хто взяли вас у полон, – слабкі люди?
– Деякі з них слабкі, так. Вони у своєму житті були ніким і нічим, а тут їм дали зброю і вони почали почуватися сильними. Саме такі й знущалися, заподіювали біль.
“ТЯЖКО ВИВОЗИТИ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЧІПЛЯЮТЬСЯ ЗА ВСЕ ДО ОСТАННЬОГО”
Потім почалися поїздки до Мар’їнки, Красногорівки, Авдіївки. Влад привозив туди гуманітарну допомогу, співпрацював з місцевими храмами та через них допомагав людям.
На початку повномасштабного вторгнення, маючи досвід евакуації, він вивозив людей із Донеччини разом з іншими волонтерськими командами. Їздили по три рази на тиждень.
З Авдіївкою його пов’язують складні історії. Згадує про тих, кого не зміг вивезти. Люди, яких він хотів врятувати і неодноразово пропонував виїхати, не встигли прийняти рішення.
– Отже, Авдіївка. Коли я приїжджав у місто, звідти ще не було примусової евакуації дітей. Я вмовляв людей, щоб вивозили дітей. Там була дівчинка Еля Федоренко, 5 років. Вона жила з дідусем і бабусею, які не хотіли виїжджати, хоча я вмовляв. Еля померла в Авдіївці, в підвалі. Були постійні обстріли, у неї не витримало серце. Це важко, коли людина, яку ти бачив, допомагав, іграшки привозив, втратила своє життя через те, що її рідні відмовилися від евакуації. У Авдіївці також була жінка з дитиною. Останній раз, коли бачив їх, говорив про евакуацію. І жінка вже сумнівалася, контакти мої мала. Ми приїхали через тиждень і побачили зруйнований будинок, жінка загинула. Вона не встигла добігти до підвалу, її наздогнав уламок. Дитина залишилася без матері, – згадує він події дворічної давнини.
Він зазначає, що здебільшого люди погоджуються на евакуацію, коли все навколо та їхній дім зруйновані, сусіди загинули, а їм самим нема за що триматись. Тоді їдуть.
– Чим ближче війна, чим більше руйнувань – тим більше охочих виїхати, – зауважує доброволець.
– Але у вас тоді менше можливостей, – додаю.
– Так, в’їжджати в населені пункти стає небезпечніше. Загалом тяжко вивозити людей, які тримаються до останнього.
«Я ДИВЛЮСЬ НА ДРОН, А ВІН – НА МЕНЕ»
6 лютого 2024 року під час в’їзду в Авдіївку Влада Маховського помітив ворожий FPV-дрон. Чоловік вийшов із машини, тоді ще не мав детектора дронів, і зупинився, почувши характерне дзижчання. З’ясувалося, що безпілотник висів прямо над ним.
– Він дивиться на мене, а я – на нього. Я почав показувати, що я волонтер. На мені був синій (некомбатантський) бронежилет, синя каска, на «бусі» – червоний хрест і великими літерами написано «ЕВАКУАЦІЯ». Але дрон на мене полетів, я відскочив. Він вибухнув за мною. Я отримав поранення (показує ногу, на якій безліч шрамів, – авт.). Машина не заводилась, і я десь кілометр йшов пішки. Нікого не було, над головою все летіло: важка артилерія, міномети. Згодом хлопці з «Білого янгола» надали мені першу допомогу та вивезли. Моє авто тоді добили, – розповідає Влад.
У телефоні він знаходить фото згорілого «буса», зруйнованого міста.
Запитую, а як вдома ставляться до таких небезпечних поїздок.
– Дружина хвилюється, але ми завжди разом по життю крокуємо. Я кілька разів уже писав заповіти – й тоді в Авдіївці, коли снаряд поруч впав. Ми обговорюємо моменти на випадок, якщо щось трапиться. Звичайно, хочеться ще багато чого зробити. Хоча я не шкодую, коли щось втрачаю, бо розумію, що життя тимчасове, – каже Влад не як доброволець, а, здається, як священник.
Згадує й кумедний випадок, що стався на Донеччині. Влад був разом із військовими, коли побачили на вулиці російського солдата без зброї.
– Заблукав. Побачивши нас, сказав: “Отвєзіте меня в Красногоровку”. Він думав, що ми росіяни. Коли сів у нашу машину, то сказав: “Я что, в плєн попал?”. Ми відповіли: “Так, тобі пощастило, ти потрапив у полон”, – з усмішкою розповідає Влад.
А ще в його евакуаційному броньованому авто якось вивозили з Покровського православного священника і стадо кіз. Священник доглядав за тваринами, відмовлявся без них виїжджати.
– Завантажили їх у невеличку автівку. Поки їхали, то вони там усі свої справи робили, і ще з місяць після цього козячий дух залишався в тому авто, – сміється волонтер.
ОБРАТИ ЖИТТЯ
Влад бачить війну вже понад 10 років. Якщо у 2014-му та на початку 2022-го їздив у евакуаційні рейси здебільшого сам, то зараз – співпрацює з «Капеланським патрулем»: вони часто проводять спільні евакуації з поліцією. До самих заявок, які залишають люди, ставляться прискіпливіше. Намагаються перевірити, хто ці люди, що просять допомогти виїхати, щоб не натрапити на диверсійні групи. Ретельніше ставляться й до планування маршрутів на випадок, якщо не працюватиме навігатор і не буде зв’язку.
– Ворог продовжує обстрілювати. Це війна, і краще найближчим часом не буде, – зазначає волонтер.
Чоловік зізнається, що від поїздок він та його команда фізично втомлюються, але є бажання продовжувати цю справу.
– Я віруючий, і моя мотивація – християнські цінності, Бог, служіння людям. Ось це надихає та дає сили йти вперед. Є приказка: «Як тривога – то до Бога». Коли людям важко, вони більше звертаються до Бога, шукають вихід зі складних ситуацій. Порятунок людей – це покликання. Коли ти живеш у своєму покликанні, це дуже добре, – ділиться співрозмовник.
Влад повторює загальновідому фразу, що евакуація зберігає життя, а саме воно і є найціннішим, що має людина.
– Коли постійно зустрічаєш людей, особливо літніх, по 70-80 років, і є речі, які для них цінні, але вони не можуть їх забрати; коли людина виїжджає з одним пакетом із документами, або бере із собою лише необхідне, – то в їхніх очах видно біль і трагедію. У такі моменти розумієш, що люди втрачають усе, обравши життя, – пояснює він.
Влад проживає у селі неподалік Запоріжжя. Каже, що дуже любить це місто. Під час евакуацій відкрив для себе чимало красивих місць, наприклад, село Зарічне. Каже, що там – мальовнича місцевість, річка, але війна все руйнує, і серце щемить, що така краса знищується, а долі людей калічаться.
Ольга Звонарьова
Фото надані Владом Маховським
Евакуація Переселенці Волонтери Полонені Запоріжжя Війна з Росією