Нині ми сприймаємо ностальгію як неважку задуму. Увімкнув старий хіт, посумував за юністю, поїхав далі по своїх справах. Однак так було не завжди. Від закінчення XVII до кінця XIX століття це був офіційний медичний діагноз. І від нього помирали. Тілесно.
Тодішня медицина не розділяла людину на «тіло» та «душу». Сумуєш за рідним домом? Отримуй гарячку, прискорене серцебиття і втрату апетиту аж до голодної смерті. Ескулапи, як зазвичай, придумували причини одна абсурдніша за іншу.
Швейцарець Йоганн Шойхцер з усією серйозністю запевняв, що ностальгія — це результат зміни атмосферного тиску. Зійшов з гір на рівнину — кров вдарила в серце і мозок, отримуй депресію. За часів Громадянської війни в США лікар Робертс Бартолоу проголосив: чоловік стає ностальгійним через надмірне самозадоволення. А в 1968-му ліванський психоаналітик Домінік Геачан додав класики — звинуватив у всьому підсвідоме зациклення на матері, що призводить до нарцисичного безумства.
Окремий вид лікарського мистецтва продемонстрував швейцарський лікар Томас Цвінгер. У 1710 році він вирішив, що основний каталізатор ностальгії — музика. Через його переконання в армії під страхом страти заборонили виконувати швейцарську пастушу пісню «Khüe-Reyen». Просто щоб найманці не розклеїлися і не дезертирували.
Де химерні діагнози, там і особливе лікування. Деякі методи були навіть приємними. Кровопускання п’явками, мікстури з морфієм або тур на теплі води з прогулянками та розмовами. Я б від такого оздоровчого туру зараз не відмовився. Ті, хто вірив у теорію атмосферного тиску, розміщували пацієнтів на високих вежах.
Проте були й екстремісти. Француз Журдан Ле Куен лікував тугу розпеченим прутом. Вважав, що тваринний страх опіків миттєво виб’є дурницю з голови. Один російський генерал у 1733 році пішов ще далі: пообіцяв ховати живцем кожного солдата, якого здолає ностальгія. І щонайменше раз реалізував це на практиці, щоб інші дивилися на поле бою, а не плакали за рідною домівкою.
Звісно, не обійшлося без класичного «візьми себе в руки». Військові лікарі вважали ностальгію ознакою незрілості та не мужності. Лікували просто: публічними приниженнями, цькуванням і важкою роботою. Щоб не було часу розмірковувати.
Ближче до XX століття медицина нарешті розрізнила факти від вигадок. Фізичні симптоми розподілили по реальних захворюваннях, а душевні страждання віддали психологам.
Сьогодні ностальгія — це лише щемкий спогад, що минуле не повернути. Ми сумуємо за періодами, людьми чи місцями. Давні лікарі помилялися з підходами, але мали рацію в одному: ця емоція має значення. Оскільки нас визначає те, що ми цінуємо.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Ностальгія для сучасної людини — це тепле джерело чи небезпечна перешкода?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🕯️ Рятівний теплий спогад ⚓ Токсична пастка минулого 🧠 Усе значно складніше
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар
📊 Карта думок
🕯️ Рятівний теплий спогад 0% ⚓ Токсична пастка минулого 0% 🧠 Усе значно складніше 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!