“`html
Безпілотний катер Barracuda: група ентузіастів та інтелект машини Звіт 02.04.2026 14:48 Укрінформ «Хижа риба-самогубець», що скеровується на відстані до 20 тис. км, транспортує до 300 кг вибухових речовин
Баракуда, інакше сфірена, або морська щука – рід великих риб-хижаків. Вони славляться своєю люттю і швидкістю, мають винятковий зір, здатні споживати навіть риб-голкобрюхів, отрути яких досить, щоб вбити 30 дорослих людей. Саме за цими засадами функціонують безпілотні судна українського виробництва, які самостійно створили та ввели в дію бійці однойменного спецпідрозділу, що підпорядковується 40 окремій бригаді морської піхоти 30 корпусу морської піхоти.
Модульна конструкція катера дає можливість встановлювати різні види озброєння – від потужних мін до гранатометних установок. Це – зброя, розроблена для проникнення туди, де її не очікують і звідки не буває повернення.
На випробуваннях унікального безпілотного судна Barracuda на Півдні України були присутні кореспонденти Укрінформу.
ЦЕ РІВНОЗНАЧНО ВИБУХУ П’ЯТИ «ШАХЕДІВ»
Хоч ми й прибули на локацію тестувань рано-вранці, діяльність у підрозділі вже була в розпалі – хлопці готувалися до нової місії. Ми спостерігали за їхньою роботою: дії відшліфовані та узгоджені, а в процесі роботи бійці ще й обмінювалися жартами, тому атмосфера була дуже товариська. До нас підійшов статний молодий чоловік. Це командир підрозділу «Баракуда» з позивним «Коп». Раніше він займав керівну посаду в поліції, але в перший день війни добровільно вступив до лав ЗСУ.
«Коп»
– Судна використовуємо як камікадзе. На щастя, ми досягли того, що подібні завдання вже виконують роботи, а не люди. Судна з місії не повертаються, це територія супротивника – щоразу застосовуємо нову техніку, – розповідає «Коп».
За словами очільника підрозділу, перевага Barracuda полягає в тому, що цим судном можна керувати на відстані до 20 тисяч кілометрів. Тобто оператор знаходиться зовсім в іншому місці. Судно перевозить вибухівку, може транспортувати різні види озброєння, зокрема FPV-дрони. У БЕК інтегровано штучний інтелект, а також новітні системи відстеження та дистанційного управління. Вони зводять до мінімуму ризик виникнення помилок та забезпечують надійний рух за будь-яких погодних умов. Швидкість судна досягає 100 км на годину, також воно обладнане камерою.
– Воно все дистанційно стріляє, підривається, злітає з нього та ліквідує ворога, – усміхається «Коп».
Просимо командира згадати «найбільш вражаючий» випадок успішного застосування судна.
– Кожен епізод – вражаючий. Неодноразово вражали особовий склад супротивника та техніку. Судно перевозить до 300 кг вибухових речовин – це завжди видовищно. Це як детонація п’яти «шахедів», – жартує чоловік.
КОЛИ СТУПИВ НА БЕРЕГ, ХОТІВ ЦІЛУВАТИ ЗЕМЛЮ
Екіпаж судна – ціла група фахівців. Це штурман, який добре орієнтується у водних шляхах і вміло обминає ворожі засоби РЕБ. Також у команді є другий пілот, спеціалісти, відповідальні за оснащення судна вибухівкою, і група вогневого захисту.
– Для управління судном потрібно брати до уваги безліч факторів, це складний і відповідальний процес. Це серйозна зброя, яка серйозно споряджена і має дістатися туди, куди потрібно. Підготовка пілотів інтенсивна. Сподіваюся, з часом управління такими суднами викладатимуть на тренажерах. А поки що тренуємося, як сьогодні, – каже «Коп».
Він зауважує, що поки що не бачили техніки, подібної до цієї, на озброєнні в росіян.
Також командир підкреслює, що в підрозділі зібралися тільки однодумці, «випадкових» людей тут немає.
– У нас закритий підрозділ. Ми всі товариші. У минулому – підприємці, поліцейські… – розповідає він.
Тепер уже з посмішкою «Коп» пригадує перші БЕКи, які створювали в підрозділі.
– Півтора року тому, коли ми тільки почали роботу зі створення безпілотних суден і в наш успіх ніхто не вірив, одне з перших суден вирушило на позиції ворога – і ми втратили з ним зв’язок. Воно заглохло неподалік від позицій супротивника. На виготовлення іншого на той час у нас пішло б близько двох місяців, крім того, ми не хотіли втрачати судно з вибухівкою. Ми з побратимом вирішили поплисти за ним на гідроциклі. Вирушили ввечері, дісталися «баракуди» і на тросах потягли судно за собою. Але зламався і наш гідроцикл. Ми просиділи у воді майже всю ніч, течія почала відносити нас до ворожого берега – і тоді я вже попрощався з життям. Такої темної води я не бачив ніколи, разом з тим ніколи ще не почувався таким безпорадним. Вдивлялися в небо, щоб не прилетів дрон. Весело було… Проте якимось дивом мій товариш все ж таки запустив гідроцикл і ми повернулися живими. Коли я ступив на берег, хотів цілувати землю, – згадує «Коп».
Запитуємо чоловіка, що додає йому сил у війську.
– П’ятий рік війни. Потрібно просто звикнути, що вона триває. Необхідно жити в тих реаліях, які є. Я навіть не думаю, чим займатимуся після війни. Зараз воюємо, – відповідає «Коп».
ДЕСЯТЬ ГОДИН ЗА ПУЛЬТОМ УПРАВЛІННЯ
Тим часом до командира підходить усміхнений боєць із дуже втомленими очима, просить цигарку і представляється – його звати Макс. Хлопці, що стоять поруч, додають, що він «Божевільний Макс», як герой однойменного постапокаліптичного фільму. Цікавимося, в чому полягає «божевілля».
Макс
– Трапляється інколи. Не боюся нічого під час бойових дій, – посміхається він.
Макс – пілот БЕКів Barracuda.
– Судно знаходиться за багато кілометрів від точки управління. В принципі, його дальність нічим не обмежується, крім пального. Для кожної місії обираємо його відповідну кількість, – продовжує Макс розповідь про техніку.
За його словами, найбільше часу за пультом управління він провів десять годин.
– Іноді, коли трапляються напружені моменти і ти врешті-решт добираєшся до кінцевої точки, виконуєш завдання, навіть тиск піднімається. Адреналін – неймовірний. Взагалі, коли мета досягнута, кожен епізод – вражаючий. Отримуєш величезне задоволення, коли реалізуєш місію, – зазначає він.
Захисник пам’ятає свій перший виїзд.
– Хвилювалися за все. Перше судно ми зібрали самі «на колінах». Там човен знайшли, там волонтери двигун привезли… Боялися, що втратимо зв’язок. А зараз – усе автоматично, навички відпрацьовані, – розповідає хлопець.
У ЗСУ Макс півтора року. Каже, надзвичайно цінує підтримку рідних, а надихає його маленька донечка.
– Вони багато чого не знають. Іноді я на завданні й не можу відповісти, тоді дружина дуже хвилюється. Коли передзвонюю – заспокоюю їх. Моїй донечці зараз три з половиною роки, бачимося рідко. Дуже сумують. Її слово «татусю» зігріває душу найбільше. Мені є за що воювати, є куди розвиватися, у мене великі плани на майбутнє, – ділиться він.
Також ми поспілкувалися з Костянтином із вогневої групи прикриття.
– Під час спуску БЕКа на воду ми захищаємо небо зі зброєю. Якщо у БЕК потрапить ворожий дрон, нас ідентифікуватимуть за ДНК. Працюємо так, щоб максимально швидко скинути судно на воду, – каже він.
Цікавимося, чи не боязко прикривати об’єкт, споряджений 300 кг вибухових речовин.
– Я воюю з 2022 року. І в піхоті служив, і у спецназі. Багато чого побачив на війні. Ізюмський, Бахмутський напрямки. Страх завжди є, а також прагнення побачити завтрашній день, а як воно буде – хвилювань немає, – відповідає він.
ДИРЕКТОР ЦВИНТАРЯ З ПОЧУТТЯМ ГУМОРУ
До війни Костянтин працював керівником цвинтаря. Також тренував дітей і дорослих у вільній боротьбі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, без роздумів пішов до війська.
– Це було моє рішення. У мене життя, як Бейрут, було до війни, тому у війну я легко вступив і без сумнівів, – каже він.
Найжахливіше, що пережив на війні, – бої за Соледар.
– «Вагнерівці» в Соледарі намагалися взяти нас в оточення. Потрапити в полон було страшніше, ніж померти. Я вирішив, що або виберуся звідти, або піду у вічність. Вибрався без жодної подряпини, – розповідає він.
Оптимізм для чоловіка – життєва позиція. Під час розмови він постійно сміється і жартує. Запевняє, що сильний характер допомагає проходити випробування на війні.
– Я дуже радію, коли ми реалізуємо місію. Мої батьки були в окупації, і я не знав, живі вони, чи ні. Сам я був на лінії зіткнення, там мене щодня хотіли вбити. І я щасливий відправляти до Кобзона його російських шанувальників, – говорить Костянтин.
ЯК ДЕРЕВ’ЯНЕ КОРИТО З МОТОРЧИКОМ ЗІРВАЛО НАСТУП РОСІЯН
До розмови приєднується боєць підрозділу «Капітан». Він розповідає, що під час першої зустрічі російських окупантів з БЕКом підрозділу вдалося зірвати наступ загарбників.
– Це було півтора року тому. Ми тоді мали дерев’яне корито з мотором і ним зірвали наступ росіян у дельті Дніпра. Підірвали вибухівку в місці зосередження їхньої техніки й особового складу. Потім ми ще тиждень перехоплювали розмови росіян, де вони бідкалися, що не вийдуть на воду, бо бояться зіткнутися з такою штукою. Тоді й зрозуміли, що ми на правильному шляху, – згадує «Капітан».
Чоловік мав власний бізнес, а коли почалася війна, став до лав ЗСУ.
– У будинку, де мешкали мої діти, у перші дні з’явилися пробоїни від касетних снарядів. Я не вагався у своєму рішенні. Це не ми до них прийшли. От якби мене запросили до них сходити, я б замислився. Але я спав удома, нікого не кликав і не хотів цієї війни, вона сама до мене прийшла. Вибір очевидний, – каже він.
«Капітан» наголошує, що найголовніша мотивація для нього – те, що його дім і могили його предків – на українській землі. І він ніколи не віддасть їх ворогу.
***
У цій війні перемагає не лише сила, а й винахідливість. «Баракуда» – це про людей, які спромоглися трансформувати ідею на зброю, що змінює правила гри. І доки вони працюють, ворог не може почуватися у безпеці навіть там, де ще вчора вважав себе недосяжним.
Фото Ніни Ляшонок
ЗСУ Військові Морпіхи Війна з Росією катер РЕБ FPV-дрон “`