Синхроністка Марина Алексіїва: Фільм Українські сирени розповів світу про наше життя та тренування під час війни

Фото: ФБ НОК України

Наприкінці минулого року документальний фільм «Українські сирени» про українських синхроністок, близнючок Марину і Владиславу Алексіївих, був відзначений спеціальною нагородою найстарішого у світі спортивного кінофестивалю Paladino d`Oro Sportfilmfestival. А на днях фільм вийшов у фінал Будапештського міжнародного фестивалю документальних фільмів (BIDF).

Автори фільму «The Sirens of Ukraine» – французькі режисери Луї Вільєр та Александра Жираль. Вони довгий час супроводжували спортсменок та збірну України на їхньому шляху до Олімпіади-2024. Зйомки відбувались під час тренувань у Харкові та Києві. І знімальна група бачила на власні очі наслідки російських атак та відчула на собі стан всіх українців, що живуть під постійними обстрілами.

Стрічка відображає реалії українського спорту і життя спортсменок під час війни. Коли в твоє місто прилітають ракети, коли блекаути, холодна вода у басейні, довгі переїзди, далеко не завжди комфортні умови для тренувань і непростий психологічний стан, але попри все дівчата здобувають спортивні перемоги…

Луї Вільєр і Александра Жираль відтворили шлях спортсменок від початку війни, коли їм довелось покинути свою квартиру у Харкові. З Харкова сестри забрали небагато речей, зокрема бронзові медалі з Олімпіади в Токіо. А потім був Париж, де вони посіли п’яте місце у фіналі дуетів на Олімпіаді-2024 в артистичному плаванні.

Кореспондент Коротко про поспілкувався з Мариною Алексіївою про фільм «Українські сирени» та життя спортсменок після Олімпійських ігор.

Фільму “Українські сирени” пророкують велике фестивальне майбутнє. Фото: Інстаграм Марини Алексієвої

Це не просто танці у воді

– Марино, вам сподобалось бути акторкою у документальному фільмі?

– Нам дуже сподобалось бути акторками. Тим паче це документальний фільм. Там не треба дуже грати якусь роль. Просто показувати своє життя, і це цікаво, коли тебе просто запитують про те, як ти себе почуваєш під час війни, що бачиш, які емоції проживаєш до і після змагань. Нам сподобався цей досвід. Щодо підготовки, то, можна сказати, нічого такого спеціального і не було. Там просто знімалось наше звичайне життя під час війни.

– З чого взагалі все починалось? Звідки взялась ідея створення фільму?

– Все почалось в 2023 році, коли Луї (Вільєр) побачив наше фото у газеті і вирішив приїхати і зняти про нас сюжет. На французькому телебаченні цей сюжет багатьом дуже сподобався. Людям було цікаво подивитись на все, як то кажуть, «за лаштунками». Потім це все продовжувалось протягом певного часу, і вийшов цілий фільм.

– Що треба знати про фільм глядачеві? Чого очікувати?

– Тут розкривається дуже багато тем про те, що таке артистичне плавання, його тонкощі і правила, те, як ми тренуємося. Люди нарешті зможуть зрозуміти, як це складно, що це не просто танці у воді. Варто подивитись, бо це, мабуть, перший такий документальний фільм про артистичне плавання. Тим паче, про українську збірну. Тому фільм заслуговує на те, щоб побачити і оцінити ту працю, яку робить вся команда. Ми вдячні всім, хто допомагав працювати над цим фільмом і хто був поруч з нами.

Хочеться, щоб українські водні види спорту розвивались ще стрімкіше. Щоб українських спортсменів знали і поважали. Хочеться і далі розвиватись у цьому напрямку.

– Що означає особисто для вас фільм «Українські сирени»?

– Для нас це популяризація артистичного плавання. А так як в Україні війна, то це ще й висвітлення того, як ми тренуємось, як переживаємо її, в яких умовах працюємо і з чим стикаємось. Все це висвітлено у фільмі і показано на весь світ.

Медалі ОІ у Токіо – одні з небагатьох речей, які сестри забрали зі своєї харківської квартири. Фото: Інстраграм Марини Алексієвої

На Олімпіаді показали свій найкращий виступ

– Як склався для вас 2024 рік?

– 2024 рік для нас був одним з найскладніших і найважливіших змагальних років. Були змінені правила, в яких нелегко розібратись і досі. Тож підготовка до Олімпіади була непростою.

Ми спершу тренувались у Харкові. Потім завдяки рішенню президента нашої федерації Ігоря Лисова і головної тренерки Світлани Саїдової ми переїхали до Києва, де психологічно легше знаходитись і готуватись до таких важливих стартів. Вся підготовка була виснажливою, але незважаючи на це все, і фізично і морально ми були у своїй найкращій формі, що і допомогло нам показати наш найкращий виступ на Олімпійських іграх-2024.

– Які думки та емоції у вас були після Олімпіади?

– Олімпіадою ми цілком задоволені. Не було ніякого морального тиску. Все було дуже легко. Ми були впевнені і виступили дуже класно.

– Чим займаєтесь зараз?

– Зараз ми активно популяризуємо артистичне плавання, у тому числі і завдяки цьому фільму. Стрічка бере участь у різноманітних кінофестивалях, а це дозволить вчергове нагадати світу, що війна в Україні не закінчилася, досі гинуть люди, а спортсмени продовжують тренуватися і перемагати. Зараз вкрай важливо продовжувати говорити правду на увесь світ про Україну, бо насправді за кордоном люди почали про це забувати.