Енергетичний терор ворога і наша відповідь на нього: факти, прогнози, перспективи

Енергетичний терор ворога і наша відповідь на нього: факти, прогнози, перспективи 08.05.2024 16:06 Укрінформ Ворог продовжує атаки на енергетичну інфраструктуру. Чи зможе Україна відновити достатні потужності до нового опалювального сезону і які виклики чекають на нас

Навесні 2024-го Росія затято атакує енергетичну інфраструктуру України. А у нас – бракує ППО і протиракет, а партнери не квапляться з допомогою. Між тим, ворог б’є, поки має «вікно можливостей» завдавати болючих ударів по українській енергетиці.

Що відбувалось?

Наслідки наразі такі:

– 22 березня під час масштабної атаки на українську енергетику РФ завдала удару по низці важливих енергетичних об’єктів: найбільшій ГЕС України – ДніпроГЕС у Запоріжжі. Також було атаковано Харківську ТЕЦ-5.

– Вже під час наступної масованої атаки 11 квітня РФ випустила понад 80 ракет та дронів по об’єктах критичної інфраструктури Харкова та області. Тоді ж було критично пошкоджено Трипільську ТЕЦ на Київщині, яка живила кілька областей.

– 27 квітня, росіяни обстріляли енергооб'єкти в Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській областях. У ДТЕК тоді поінформували, ворог завдав масованих ударів по чотирьох теплоелектростанціях України.

– У травні, 4 числа, на Дніпропетровщині постраждала підстанція. Фактично постійно під обстрілами перебувають енергетичні об’єкти у Харківській та Одеській областях.

– Нарешті, в ніч на 8 травня під масовану атаку знову потрапили об’єкти генерації та передачі електроенергії у Полтавській, Кіровоградській, Запорізькій, Львівській, Івано-Франківських областях.

8-го вранці на своїй сторінці міністр енергетики Герман Галущенко написав, що Міненерго попереджає про можливі відключення електроенергії в деяких областях. Під обстріли потрапили і газосховища – ворог цього року активно «взявся» і за них.

Як зазначено на сайті Кабміну, станом на 8 травня обмеження на електроенергію діють для мешканців Харківської області (200 тис. абонентів) та Кривого Рогу. «Минулої доби потреби споживачів покривалися власною генерацією та комерційним імпортом. Також на запит Польщі у вечірні години Україна в екстреному порядку постачала електроенергію до цієї країни. Сьогодні у години ранкового піка на запит України здійснюється аварійне постачання електроенергії з енергосистем Польщі, Румунії та Словаччини. У вечірні години можливе застосування обмеження споживачів електроенергії».

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль ще у березні повідомив, що знищено 80% теплової генерації. Днями Герман Галущенко опублікував дані, за якими прогнозовані збитки вже нині оцінюються у 1 мільярд доларів і будуть надалі зростати. Прогнозувати ворожі атаки не випадає, але більшість аналітиків погоджуються, що вони триватимуть і надалі. Доти, доки ворог може дотягтись до важливих енергетичних об’єктів.

Вплив методичного знищення енергетичної інфраструктури вже можна оцінити на економічному рівні – днями оприлюднено прогноз НБУ. У прогнозах Нацбанку дефіцит електроенергії становитиме 5–7% у середньому протягом ІІ–IV кварталів 2024 року. Це навіть з урахуванням імпорту та частковим відновленням та встановленням нових генерувальних потужностей. У звіті, зокрема, зазначено: «Відновлення економіки триватиме, хоча буде стриманим, передусім через суттєві ураження енергетичних об’єктів». Також погіршено прогноз зростання реального ВВП через наслідки масштабних атак: економіка зросте на 3% у 2024 році та на 4.5 – 5% у 2025-2026 роках.

До чого готуватись?

Окрім пригальмовування прогнозів економічного розвитку, через брак електроенергії під питанням є готовність до нового опалювального сезону та можливість захисту відновлених чи вцілілих енергетичних об’єктів.

Готуватись споживачам до віялових і планових відключень наступної зими? Шукати генератори чи хатинку з пічкою в селі? Чи встигне енергетична система не лише відновити втрачене, а й змінити радянські за суттю підходи з їх проблемною за таких умов гігантоманією. Великі генеруючі об’єкти, які передавалась у спадок українській державі, виявилась дошкульною і слабкою ланкою під час війни. Влучити в один об’єкт генерації, який критично важливий для кількох областей, це не надто важке завдання для ворогів. На жаль. Чи можуть відновлювальні види електроенергії – сонячні чи вітрові електростанції допомогти пережити зиму сезону 24-25, чи встигне адаптуватись вся система і чи підтримає європейська енергосистема нашу у зимовий період?

Михайло Гончар

Відповідь у Михайла Гончара, експерта з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президента Центру глобалістики «Стратегія XXI», коротка і безапеляційна щодо відновлення енергогенеруючих об’єктів –  ні не встигнемо. «Ураження такого обсягу роблять відновлення чи ремонт цих об'єктів неможливим. Їх потрібно будувати з нуля». Разом з тим, розуміння обсягів руйнацій не означає катастрофічних наслідків для споживачів, за словами Гончара. «Об'єднана нова система України продовжує функціонувати, попри намагання Росії ввести її в стан колапсу».

Олена Павленко

Натомість Олена Павленко, директорка аналітичного центру «Діксі груп» та засновниця сайту UA Energy звертає увагу на різні напрямки, які по-різному мають шанси на відновлення. Скажімо, інфраструктура, яка стосується ліній електропередач у відомстві «Укренерго» або «Укргідроенерго», має більші шанси відновити роботу до нового опалювального сезону, оскільки фінансування на такі об'єкти надають і донори (дуже багато), і держава. А от на вугільну генерацію, яку знищили росіяни, очікують великі проблеми з відновленням: «Міжнародні партнери не фінансують те, що пов'язано, в першу чергу, з вугіллям». Єдиним варіантом, який дещо іронічно розглядають експерти, але сподіваються, що це може стати і реальністю, що Німеччина, яка закриває свої вугільні станції, зможе нам допомогти з обладнанням. Можливо, ще схожі кейси ми знайдемо. В такому випадку, каже пані Олена, шанси на відновлення частини потужностей є.

Газова генерація та її відновлення, пояснює Олена Павленко, може бути значною мірою профінансована ЄБРР чи Світовим банком: «Якщо є і виконуються чотири умови, серед яких є загроза національній безпеці, якщо немає альтернативних, інших джерел. Україна під всі чотири критерії попадає. Далі завдання для уряду і дипломатів правильно провести ці переговори, щоб нам це вікно можливостей відкрили».

 Як переживемо зиму?

Українці прожили відносно спокійний в тилу зимовий період 2023-2024 років. Однак, прогнозуючи нові зимові перспективи, фахівці радять дивитись на ситуацію без рожевих окулярів і згадувати досвід попереднього зимового сезону, 2022-2023 років із віяловими відключеннями світла, як мінімум. Дехто, як от Михайло Гончар, нагадує про варіант заміського будинку з дров’яним опаленням на випадок тривалого блекауту. Ймовірність нових російських атак та пошкоджень ніхто не відкидає.

Михайло Гончар: «Запас потужностей генерації електроенергії зараз залишився значно менший, ніж той, який мав би бути для безпроблемного проходження наступного 2024-2025 року. Окрім того, ми ж ще не можемо знати, які ще можуть бути ураження. А те, що атаки можуть мати місце, цього сумніву ні в кого немає. У цьому плані ситуація виглядає таким чином, що потрібно робити по максимуму можливого з точки зору відновлення того, що може бути відновлено».

Росіяни продовжують тактику 2022-2023 років на знищення енергетичної інфраструктури. Якщо попереднього разу вони переоцінили свої можливості зробити це за один сезон, то нині, скориставшись затримкою фінансування і надходження озброєнь від партнерів України,  добивають те, куди можуть дотягтись, додаючи великі генеруючі об’єкти та газосховища. «Адже 100% гарантії безпеки ніхто не може надати», – пояснює Гончар.

Олена Павленко теж каже про неможливість захистити всі великі об’єкти від влучань, але потрібно робити все можливе: «Потужний удар у березні по генерації багато кого розбудив на Заході. Але ТЕС неможливо закрити антидроновими сітками. Для таких великих об'єктів потрібні системні рішення, власне ППО. На Заході це зрозуміли». Але чи знайдуть нам достатньо систем ППО, щоб закрити кожний стратегічний об'єкт? Відповідь пані Олени дипломатична: «Я впевнена, що всі будуть робити все можливе, щоб закрити вцілілі об’єкти, зважаючи на ситуацію, де ми є зараз».

Чи варто сподіватись на інтегровану енергетичну європейську систему, яка нині допомагає Україні пережити пікові навантаження, постачаючи сюди електроенергію? «Щодо аварійної допомоги з боку європейської енергосистеми, в якій ми є інтегральною частиною з 2022 року, то її може виявитися недостатньо. Бо ми не знаємо, яким буде пік споживання, оскільки це залежить від погодних умов. І від того, що в нас залишиться чи відновиться. Важливо розуміти те, що якась допомога матиме місце. Але якщо у нас виникне хронічний дефіцит потужностей, то нічого іншого не залишиться, як обмежувати споживання електроенергії, що робиться шляхом саме віялових відключень», – пояснює Михайло Гончар.

«Ми вже зараз багато в чому використовуємо ці можливості», – каже Олена Павленко. «Так, в принципі, при потребі, в нас будуть відкриватися можливості для імпорту. Єдине треба пам'ятати, що нам доведеться платити європейську ціну за електроенергію, яку ми будемо купувати. Енергія не буде безкоштовною у нас». Експертка впевнена, що європейська сторона готується до того, щоб відкривати можливості для імпорту при потребі.

Але дефіцит у пікові моменти може бути суттєвим. Скажімо, Україна спроможна імпортувати до 2 ГВт, а дефіцит у 2023 році під час обстрілів становив 4 ГВт. Орієнтуючись на ці показники нам може не вистачати і цих потужностей.

Олена Павленко погоджується і з цими прогнозами: «На піку в нас не буде вистачати, навіть якщо ми будемо імпортувати постійно». Питання в тому, настільки буде великий дефіцит. Ще раз: всі прогнози можна робити, знаючи погодні прогнози та реальні сили відновити.

«Ми минулого разу, у зиму 2022-2023 років, відновили 3 Гвт. І це дуже непогано. Якщо ми зможемо цього року знову знайти ресурси, обладнання, то в принципі, хоч і буде важко, але ми пройдемо сезон».

Які є варіанти?

«Оцінюється, що для відновлення енергетичного сектору Україні буде потрібно близько $17 млрд інвестицій», – наголошують Максим Бевз та Олег Савицький в статті на «Економічній правді». Вони стверджують, що перехід на відновлювальну енергетику та розподілені менші генеруючі потужності – вихід у нинішній ситуації. Автори пропонують: «В умовах посилених атак на нашу енергетичну інфраструктуру необхідно будувати розподілені високоманеврові генеруючі потужності та батарейні установки зберігання електроенергії для забезпечення гнучкості та стабільності енергосистеми, а також інвестицій у розподільчі мережі».

Олена Павленко вважає децентралізацію генерації єдиним виходом із ситуації і правильним рішенням для реформування системи в цілому. «Це дуже правильне рішення, зважаючи на ситуацію, де ми зараз опинилися. Моя думка, щоб у нас цей процес переходу був контрольований, щоб це не було якимось хаотичним розміщенням різних об'єктів по різних територіях і в подальшому героїчні намагання ввести все це в єдине коло».

Поки що лишається питання єдиної стратегії бачення системи в цілому для її розвитку: «Дуже багато залежить від того, як ми бачимо далі розбудову економіки. Якщо в нас будуть великі промислові об'єкти, то де ми хочемо їх розміщати. Там доведеться ставити велику генерацію. Де буде населення? Воно нині перемістилося. Ми очікуємо, що будемо стимулювати повернення населення. Якщо так, то куди? Відповідно, це теж буде впливати на планування децентралізованої системи».

Ідея відновлювальної енергетики дуже хороша, але Михайло Гончар наголошує на двох аспектах: достатньо високій вартості батарейних установ та монтажу та горизонті планувань – «сьогодні на вчора» знайти достатню кількість такого обладнання для всієї країни не вдасться. Експерт нагадує про ще один варіант: «Скористатися можливостями нашої газотранспортної системи. У ній є надлишкові потужності газокомпресорних станцій, там можна встановити генератори, і вони теж могли би виробляти додаткові обсяги маневрової генерації електроенергії для всієї системи. Але знову ж таки, про це говорять не перший рік, але і досі нічого не зроблено».

Перехід на розосереджену генерацію, тобто створення малих об'єктів генерації, може врятувати становище, але не всюди. Михайло Гончар: «В основному такі об’єкти будуть працювати на газу, якщо їх розосередити по території регіонів, це буде порятунком для всіх. Теоретично це правильно, але це теж не є питанням, яке вирішується протягом кількох місяців. Десь у регіонах встигнуть за кілька місяців придбати чи отримати якусь мобільну чи компактну котельню, а десь не встигнуть. Її, цю котельню, ще треба замовити, адже на складах в Європі чи в Америці, вони не лежать тисячами і не чекають. На це потрібні, якщо в масштабах України, роки».

Для впровадження нових технологій і підходів потрібен час, і він знову ж таки рахується не в місяцях, а в роках. І поки що початкової точки відліку для всієї країни у структурній реорганізації не видно. Натомість ми досі покладаємось на атомну енергію. Олена Павленко каже, що є проєкти добудови нових ядерних блоків, але це теж питання не найближчої осені, а кількох років.

Михайло Гончар теж підтверджує цю тезу: «Так чи інакше у нас базова генерація атомна, і вона лишатиметься такою. Зараз під 70% електроенергії отримуємо саме від наших 9 енергоблоків 3-х атомних електростанцій. Саме тому важливо зберегти їх функціональність», – наголошує експерт. На його думку, тут потрібна рішуча підтримка з неба: «Наші партнери з коаліції рішучих, починаючи з Франції, мають прийняти рішення про створення гуманітарної місії над західними регіонами України з півночі, по лінії, скажімо, Рівненська АЕС, Хмельницька, Південноукраїнська АЕС, щоб цю зону, де знаходяться наші основні генеруючі і передавальні потужності, захистити з повітря. Грубо кажучи, щоб все, що залітає в цю зону з боку Росії: крилаті ракети, дрони, щоб все це знищувалось повітряними силами тих країн, які готові виконати цю місію».

Вміння адаптуватись, діяти злагоджено та асиметрично – цього вимагають умови воєнного часу і для енергетичної сфери. Витримати удар і відновитись так, аби ворог не завдавав надалі дошкульних уражень. З одного боку, влучання у великі об’єкти стали незворотними, а з іншого – це дає шанс перебудувати систему енергопостачання в Україні на децентралізовану, і скористатись ним треба негайно. І ще – максимально захистити великі об’єкти.

Прогнозувати ситуацію з відновленням системи під час постійних обстрілів неможливо, але важливо розуміти, що попри важкі часи, спільними зусиллями частину втрачених потужностей буде відновлено. А далі – боротись, захищати об’єкти і сподіватись на теплу зиму. Ворогу все одно не вдасться нас зламати, адже світло завжди перемагає темряву.

Ярина Скуратівська, Київ

Енергетика Війна

Источник: www.ukrinform.ua