Я корисніший на сцені, бо можу зібрати мільйони: лідер гурту СКАЙ сказав, як вчинить із повісткою з ТЦК
Лідер гурту “СКАЙ” Олег Собчук розказав “Інформатору” як ставиться до призову артистів до лав ЗСУ та чому не поділяє думку Олега Скрипки про виїзд чоловіків за кордон. А також розказав, куди втік організатор, котрий пограбував музикантів.
Якщо призвуть, то буду рити окопи
– Олег, минулий рік відзначився тим, що багато російськомовних виконавців перейшли на українську мову у своїй творчості. Чому ви називаєте цей акт безхребетністю?
– Слово “безхребетність” просто вирвали з контексту. Безхребетність, це сам факт того, що вони раніше цього принципово не хотіли робити, а коли війна і закони притиснули, вони всі бігом перейшли. Але в перспективі це добре, що перейшли, шкода, що такою ціною звісно. І все-таки добре що перейшли, тому що чим більше наших, тим менше їхніх. Добре ще й тому, що разом з ними на українську мову перейде і їхня аудиторія. Тобто в результаті – це плюс.
– Яке ваше ставлення до слів деяких ваших колег які кажуть, що музикантів не потрібно мобілізовувати, бо вони корисніші в інших місцях?
– Якщо ти невтомно працюєш на перемогу допомагаючи ЗСУ та Силам Оборони і є реальні результати, то звісно краще продовжувати допомагати й перемагати. Тут виключно питання в ефективності. Де я більш буду ефективніший в наближенні нашої перемоги? В окопі з лопатою, бо немає військових навичок чи на сцені де я зможу зібрати мільйони гривень для ЗСУ та Сил Оборони за які можна буде купити зброю якою буде користуватися професіонал, або врятувати поранених зібравши на операції.
Це доречі поради і прохання моїх друзів з передової, так я й роблю. Роботи не боюсь, і до хлопців та дівчат на передову ми теж частенько їздимо, вони люблять співати “Легковажну”. Якщо виникне гостра потреба в моїх руках і ногах, без питань я готовий і нікуди втікати не збираюся. Мені болить за Україну і я шукаю можливості, а не причини.
– Нещодавно Олег Скрипка заявив, що тих чоловіків, які не мають мотивації воювати краще відпустити за кордон після того, як вони задонатять на ЗСУ. Чи підтримуєте ви таку позицію?
– Не буду це коментувати. Я вже сказав свою позицію. Це альтернативна думка Олега. Інший Олег думає інакше.
На сцені я корисніший
Організатор концертів втік, прихопивши 6,7 млн грн
– Чим закінчилася історія з організатором ваших концертів, який втік з грошима?
– На нього відкрито кримінальне впровадження і є декілька заяв. Його шукають і після того, як йому буде винесена підозра він буде оголошений у міжнародний розшук. Ця робота триває, бо це не швидка історія. Але вона запустилася і вона буде продовжуватися до тих пір поки його не знайдуть. Майже 100 відсотків, що він десь за кордоном, бо в Україні його б давно вже знайшли. Якось він виїхав і скоріш за все з підробними документами бо у прикордонній базі за своїми документами він не числиться, як той що виїхав.
Як виявилося пізніше, він ще багатьом заборгував. Тільки нам він заборгував 6 765 000 млн гривень з яких суттєва частина мала піти на допомогу ЗСУ.
– Ми живемо під час постійної небезпеки, чи важко давати концерти, коли є напруга та очікування повітряної тривоги?
– Звісно. Після нашого концерту у Харкові я записав відео в якому сказав, що раніше думав під час концерту про те, щоб попасти в ноти, не залажати, класно зіграти, заспівати, не забути текст. А зараз думаєш, тільки б не прилетіло, або щоб не було тривоги. В Херсоні, наприклад одразу після звільнення виступали і роздавали гуманітарку під звуки вибухів. Тривога вже таке звичне явище, особливо в прифронтових містах, що аж страшно від цього. Небезпека перетворилася на буденність і одразу згадуєш вислів Ніцше – те що нас не вб’є, зробить нас сильнішими. Це 100 відсотків про українців. Українці незламні, тому ми й переможемо.
– Є така теорія, що стресова ситуація змушує творця щось зробити. Наскільки для вас така ситуація є поштовхом?
– Для мене більшим поштовхом є справжнє кохання, а не війна. Але війна задіяла теж деякі механізми і пісні з відповідним посилом і зарядом теж були написані. Вони до сих пір заряджають бійців перед боєм і вони мені про це пишуть. Коли війна і навколо багато злості і ненависті то зізнаюсь без матюків писати важко.
– Але до 14 лютого ви випустили романтичну пісню “Кохана”.
– Так, звісно романтична. Тут мені допоміг мій товариш, який звернувся до мене, щоб я переклав його російський вірш на українську мову і з нього зробив пісню. Але є й інші пісні, вони більш нейтральні, але теж хороші і скоро ви їх почуєте.
Концерт гурту “СКАЙ” у Канаді
– Що відбувається з вашим сольним проєктом Sobchuk, вам не здається що така музика більше ніж рок підходить для цього часу?
– Цікава думка. Думаю це питання смаку. Проект Sobchuk це лаунж, чілхаус. Це розслаблення.
Я випускаю окремі композиції на радіо та музичних платформах, щоб люди трішечки абстрагувалися і набралися енергії для подальшої активної роботи. Я не сказав би, що це краще за рок. Ні це різні речі. Кожен напрямок музики чи то рок, чи лаунж працює по-своєму в різний час і в різних конкретних ситуаціях, як риба і м’ясо. Треба і те і те, класно коли є вибір.
– Чи повинні зараз українські виконавці створювати мотиваційні воєнні пісні?
– Звісно, це наш обовʼязок як музикантів я вважаю. Це має бути і це є. Це необхідно робити, тому що музика робить неймовірні речі. Вона може як підняти, так і примусити впасти. Тому це дуже важливий емоційний важіль. Але окрім мотиваційних, патріотично-військових мілітарних пісень важливо писати й про кохання, щоб люди якось розряджалися і розслаблялися. Треба тримати золоту середину. Це необхідна складова, особливо у важкі часи.
– Багато ваших колег каже що їм важко писати пісню так би мовити на замовлення. Вона має народитися природньо і не можна вимагати від музиканта, щоб він написав таку пісню. Як вважаєте?
– Є різні ситуації. Скажімо саундтреки, які треба написати і все, або інші завдання. Інколи виходить, а інколи ні. Це нормально. В мене було таке, що зовсім не хотілося таке робити. В таких випадках я просто відмовляюсь. Краще ніяк аніж як небудь.
– Якщо проводити паралелі, чи з’явилася під час цієї війни пісня, яка б була такою ж потужною як “Лента за лентою набої подавай”?
– Ні, такої ще нема. Думаю, що вона ще з’явиться. “Червона калина” це теж стара повстанська пісня. Хоча зараз є “Не відступати і Не здаватись” дуже сильна мотиваційна пісня, але в іншій стилістиці.
Ми самі вирішуємо чим допомогти: зброєю чи медикаментами
Є така тенденція, що на зброю донатять краще, ніж на медицину
– Мета вашого туру зібрати гроші на операції для наших бійців. Що саме підштовхнуло вас обрати саме цей напрямок благочинності?
– Війна та повага до наших бійців. А ще відчуття боргу перед ними, тому що вони пожертвували своїм здоров’ям і нормальним життям заради того, щоб ми жили на своїй землі і були живими й вільними. Я вважаю, що це наш обов’язок. Дорожче і важче врятувати кінцівку. Тому одне з гасел цього туру – це “не ампутуй – врятуй”. Зробити усе можливе, щоб уникнути каліцтва на все життя.
– Ви та інші музиканти самі обираєте на що збирати гроші, чи є якесь держзамовлення? Бо раніше всі масово збирали на ударні дрони, а тепер ви вирішили збирати на медичні потреби.
– По відчуттю і конкретним запитам. З початку повномасштабного вторгнення гурт “СКАЙ” зібрав, передав і прозвітував про суму близько 25 мільйонів гривень. Туди входили як БПЛА і дрони, так і автівки з медикаментами, фіксовані суми зібраних коштів для конкретних підрозділів та фондів, ремонти автівок, заряджальні станції з генераторами і багато чого іншого. Зараз на операції. Ми багато разів виступали у госпіталях у різних містах. А ще це безпосередньо моя ініціатива і я дуже вдячний усій команді (моїм музикантам членам гурту СКАЙ, котрі підтримують мене у моїх прагненнях, ведучому Юрію Рихлику, менеджеру Тамарі Божко, теж команді та бек вокалістам). Ми намагаємось допомагати у різних галузях.
Наше гасло від початку повномасштабного вторгнення рашистів #допомагаємоперемагаємо, а тепер в нас є діючий власний благодійний фонд “ДопомагаємоПеремагаємо”.
Так зараз більшість волонтерів допомагають саме покупками зброї і це необхідно. Але дуже мало хто опікується нашими пораненими бійцями. Більшість з них не мають фінансової можливості на реабілітацію. Я вважаю, що ця тема однозначно має таку ж вагу, як і придбання зброї. Тому що кожен боєць це теж зброя. Більшість з них рвуться повернутися у бій. Їм просто треба допомогти. Рік тому ми вже зібрали 828 960 тисяч гривень на операції бійцям в рамках програми “Врятуй кінцівку”. На наших сторінках в соцмережах можна подивитися кому і які саме були зроблені операції. Ми вирішили зараз продовжити цю ініціативу, бо поранених на жаль дуже багато.
– Одна з українських співачок у приватній розмові мені скаржилася, що коли збираєш гроші на бойові засоби люди залюбки швидко дають гроші, але як тільки оголошуєш збір на медичну допомогу, кількість донатів одразу зменшується в 100 разів. Ви з цим зіштовхувалися?
– Я з таким не стикався, бо у нас було однаково активно на всіх напрямках. А мій батько сказав мені нещодавно, що дуже радий, що ми допомагаємо конкретним людям і рятуємо конкретні життя. І люди воїни це супер зброя. Минулого року ми б не зібрали ці сотні тисяч гривень, якби усім це було байдуже.
Проте я вірю цій волонтерці, що є така тенденція, але слава богу наша аудиторія реагує дуже адекватно і ми дуже вдячні усім причетним. Нехай кожен волонтер щось робить у своїй галузі. Зараз кожен українець в тилу має бути волонтером. Якщо кожен буде хоч трішки щось робити для нашої перемоги, то ми 100 відсотків переможемо і будемо найкращі і найсильніші.
