Саночниця Олександра Мох: Напередодні Олімпіади слухатиму «Океан Ельзи» – це моя традиція

Фото: інстаграм Олександра Мох

Українські саночники завоювали відразу 10 перепусток для участі у XXV зимових Олімпійських іграх, які стартують в італійських містах Мілані та Кортіні вже 6 лютого. І це кращий показник в історії нашого санного спорту.

Однією з тих, хто отримав право на участь в Олімпіаді, стала Олександра Мох, яка змагається у двомісних санях разом з досвідченою Оленою Стецків.

В інтерв’ю Коротко про спортсменка розповіла, як готується до змагань, про свій шлях на Ігри та сподівання.

Олімпійські ігри – це моя заповітна мрія

– Олександро, вам вдалося пройти відбір на зимові Олімпійські ігри. Що для вас означає цей відбір?

– Можливість вирушити на Олімпійські ігри – це моя заповітна мрія. Зараз вона реалізувалася, і це вже радість у поєднанні з відповідальністю.

– Які почуття та емоції у вас викликає сам факт виходу на старт на змаганнях такого рівня? Чи є хвилювання?

– Складно сказати, я ще не до кінця усвідомлюю, що це все по-справжньому, емоції перемішані і, безумовно, є переживання.

– Саночники стали головними претендентами на ліцензії на ОІ для України цього разу. Цікаво, що всі атлети походять зі Львівщини та Тернопільщини. Що демонструє такий результат?

– Санний спорт в Україні зараз базується тільки на Львівщині та Тернопільщині, тому закономірно, що спортсмени тільки з цих регіонів. На мою думку, у нашій команді всі працюють на результат, усі віддаються повністю, і цей результат – відображення нашої роботи.

– Чи відчуваєте особливий пресинг через результат виступу на Олімпіаді?

– Я особисто відчуваю відповідальність і прагнення показувати якомога кращий результат на всіх турнірах, неважливо – чи це чемпіонат України, чи чемпіонат та Кубки світу. Насамперед зараз дуже важливо бути на міжнародній арені та давати знати світу, що Україна існує і що у нас насправді відбувається.

Для Олександри немає кращого міста, ніж її рідний Львів. Фото: інстаграм Олександра Мох

Ми з Оленою розуміємо одна одну з півслова

– Ви змагаєтесь у парі з Оленою Стецків. Як у вашому дуеті поєднуються досвід та юність?

– Олена старша за мене, і, звісно, у неї чималий досвід та багато знань у санному спорті, у порівнянні зі мною. За час нашої співпраці вона мене багато чому навчила і робить це досі – це дуже пізнавально та цінно для мене. Але, незважаючи на різницю у віці, ми розуміємо одна одну з півслова.

– Як ви взагалі можете описати вашу пару? Яка Олена, а яка ви? Тільки з точки зору психології?

– Олена життєрадісна і дуже чуйна, часом навіть надміру чуйна. Вона дуже відповідальна і любить, щоб усе було бездоганно і в усьому панував порядок. У нас іноді трапляються невеликі суперечки через це, тому що я трохи інша, можу простіше ставитися до деяких моментів, але намагаємося спілкуватися та розуміти одна одну.

– Вам особисто більше до вподоби змагатися в парі чи в одиночних змаганнях?

– Досвіду виступати в одиночці в мене не так багато, я майже всю свою кар’єру змагаюся у двійці, тому без сумнівів у двійці мені подобається більше. Почуваюся у своїй стихії.

– Що найважче у виступах у двійці?

– Бути єдиним цілим. Коли мчиш трасою, потрібно бути єдиним організмом – це найважче і найголовніше.

Під час спуску ми відчуваємо великі навантаження – як пілоти винищувача

– З чого для вас почався санний спорт?

– Мій старший брат займався санним спортом, і батьки змушували його брати мене з собою, тому що не було з ким залишити. Для мене санний спорт почався зі спортзалу в школі. Ми там займалися фізичною підготовкою. Спочатку в мене не було вибору, але після перших спусків на санкороликах у парку” Прогулянка” мені дуже сподобалося. З’явився якийсь кураж і хотілося мчати все швидше і швидше.

– Пам’ятаєте смак першої перемоги?

– Першу перемогу не пам’ятаю, але пам’ятаю першу невдачу. Я була маленька, років 9-10. Пам’ятаю, як сильно плакала і не хотіла більше займатися.

– Наскільки важкими є тренування у вашому виді спорту? Скільки часу на день вони вимагають?

– У фізичному плані потрібно добре відчувати своє тіло і бути досить сильним, тому що під час спуску ми відчуваємо великі навантаження – як пілоти винищувача. Людям з боку може здаватися: що там складного – лежиш собі і їдеш, а насправді після кількох заїздів ми почуваємося дуже виснаженими. У моральному плані – ми весь час займаємося самоаналізом, потрібно під час спуску бути дуже зосередженим, намагатися не допускати помилок, а якщо припустилися – відразу швидко думати, як це виправити.

– Чи важко переживати невдачі у спорті, коли вони трапляються? Що допомагає вам у такі складні моменти?

– Гадаю, будь-якому спортсмену непросто переживати невдачі. Я намагаюся швидко це відпустити і налаштуватися на наступний старт чи змагання.

– Яку роль відіграє психологічна підготовка у санному спорті?

– Це один з найважливіших аспектів у санному спорті. Тут важливо вміти контролювати свої емоції та бути незворушним. Спокій – це влучність, а зайві емоції – це, відповідно, зайві рухи.

– У вашому виді спорту дуже велика швидкість пересування. Чи буває моторошно? Що ви відчуваєте на максимальних швидкостях?

– Звісно, буває моторошно. Особливо, коли щось не виходить на трасі або трапляються падіння. Потрібно перемагати себе та свій страх.

У парі з 31-річною Оленою Стецьків (ліворуч) 21-річна Олександра почувається цілком комфортно. Фото: інстаграм Олександра Мох

Львів – це моє місце сили

– Яка ви поза спортом?

– Не можу сама себе описати, яка я, це треба запитувати в когось іншого, але думаю, я життєрадісна.

– Як полюбляєте проводити вільний від змагань та тренувань час?

– Дуже люблю довго поспати, а коли я вдома у Львові, люблю проводити час із хлопцем або із сім’єю. Вийти кудись прогулятися – для мене це найкраще.

– Як я розумію, Львів – ваше рідне місто. Яке місце у вас найулюбленіше і чому?

– Важко сказати, яке найулюбленіше місце у Львові, мені загалом моє місто дуже до вподоби, це моє місце сили, тому складно виділити якесь одне.

– Яка музика грає у вас у навушниках, щоб налаштуватися на виступ? І чи є улюблена?

– Я меломан, слухаю все. Перед змаганнями маю звичку – слухати «Океан Ельзи» – «Все буде добре». Ця пісня вже багато років заспокоює мене перед стартом, коли мандраж, і налаштовує на позитив.

На трасі спортсмени можуть розганяти сани до швидкості 150 км на годину. Фото: інстаграм Олександра Мох