Мера Сум занапастило сміття: як голова міста погорів на спробі очистити свою репутацію
Мера Сум занапастило сміття: як голова міста погорів на спробі очистити свою репутацію
Фото: facebook.com/LisenkoOleksandr
Мер міста Суми, що піймався на мільйонному хабарі, – це не унікальний випадок в Україні, на жаль. Затримують депутатів усіх рівнів, голів міст, губернаторів областей і на багато більших сумах. Сумно, що це голова міста, яке одним з перших пережило страшний удар російської агресії 24 лютого 2022 року. Лихо має об’єднувати, гуртувати, робити владу ближче до народу. А тут таке…
Народився у Москві, навчався у Донецьку
52-річний Олександр Лисенко, звичайно, не щоб дуже яскрава особистість, як, наприклад, губернатор Миколаївщини Віталій Кім, столичний мер Віталій Кличко чи покійний градоначальник Харкова Геннадій Кернес. У соцмережах «світився» як стандартний український чиновник, у публічну площину не рвався, справно демонстрував декларації, де не було «майбахів», апартаментів в Еміратах та годинників вартістю у два міські бюджети. Але в новини іноді потрапляв, трохи згодом розповімо чому.
Біографію Лисенко має звичайнісіньку: народився в Москві, де служив його батько-військовий, пізніше родина переїхала до Донецької області. Син начебто пішов стопами батька, закінчивши Донецьке вище військово-політичне училище, але далі служити не пішов. У 30 років второваною доріжкою всіх майбутніх державних службовців отримав спеціальність «Менеджмент організацій». У Сумах активно працював на ринку маршрутних перевезень, а мером став, користуючись серйозною підтримкою виборців.
У різних варіантах біографії сумського мера є один цікавий момент – відсутність інформації, чим Олександр Лисенко займався з 1992-го по 2006 рік, окрім того, що старанно гриз граніт науки в Сумському держуніверситеті на “оргменеджменті”.
У Сумах діяльністю мера були більш-менш задоволені. Фото: facebook.com/LisenkoOleksandr
Соратник Тимошенко, який засвітився на місцевому Майдані
2006 року Лисенко вступив до «Батьківщини» і значно просунувся по партійній лінії. 2010-го керував міським штабом Юлії Тимошенко на виборах президента, і 2012 року став головою Сумської обласної партійної організації «Батьківщини».
Зарекомендував себе на місцевому Майдані під час Революції Гідності у 2014 році, зрештою був обраний секретарем Сумської міської ради, виконуючи обов’язки міського голови. У травні був офіційно обраний мером, через рік – знову (набрав 68,5% підтримки городян) та у 2020 році – ще раз. Тричі мер встиг повоювати з губернатором області (втім, так заведено в Україні, що обраний народом глава міста частенько схрещує списи з губернатором, призначеним президентом).
І начебто все йшло нормально, завдяки децентралізації бюджет Сум раптом наповнився небаченими досі грошима. Мер купив кілька тролейбусів, облагородив плиткою тротуари, відновив вуличне освітлення у приватному секторі. Працював не покладаючи рук, але громадяни постійно вимагали більшого. Новенькі тролейбуси не вирішували транспортну проблему міста, “необлагороджених” тротуарів залишалося ще надто багато, освітлення також вимагали й інші сектори міста. Громадяни нарікали, але в принципі до мера ставилися більш ніж лояльно, розуміючи, що кристально чистих градоначальників взагалі не існує в природі.
Спіткнувся на апеляції
Активним персонажем у стрічці новин Лисенко став у лютому 2017 року, коли почав призначати собі непогані премії і при цьому поступово підвищуючи їх. Якщо премію у 150% від окладу посадової особи громадськість та правоохоронці ще якось “переварили”, то 300% вже викликали інтерес у міської прокуратури. У суді з цією справою розбиралися два місяці, але Лисенко на засідання жодного разу не з’явився – то був на лікарняному, то в санаторії. Проте у квітні 2018 року суд визнав його винним «у скоєнні адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією». Щоправда, жодного покарання міський голова не поніс – вийшли усі терміни. Але апеляцію подав.
Як каже народна мудрість: «Головне – вчасно зупинитися». Не було б апеляції, був би мер «чистий і прозорий» як сльоза. Просто не говорив би фразу, що проблем із законом не мав, та й жив би собі спокійно. Але у 2018 році Україна якраз розпочала черговий виток антикорупційної боротьби на вимогу Євросоюзу. Крім того, було створено Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру України, яка ділила сфери дій з Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК). Бодливий мер великого обласного центру зі своєю апеляцією просто не міг не зацікавити антикорупційні структури. Копнули глибше – виявили просто Клондайк. Виявляється, Лисенко понад пів року виписував собі премії у розмірі від 65% до 270% від суми окладу… До суду полетіли ще чотири адмінпротоколи щодо Лисенка. 2019 року таких протоколів було вже 14.
У тому ж 2018-му Рахункова палата України виявила, що міська влада Сум привласнила 2,5 млн грн із 8,5 млн грн Державного фонду регіонального розвитку. «Ремонт колектора» – це взагалі національна українська корупційна забава, на якій щороку «пиляються» бюджети. За паперами – ремонт зроблено, за фактом – ні. І чого це Рахункова палата раптом зацікавилася такою неароматною справою?
Вже тоді всі зрозуміли, що мер висить на міцному корупційному гачку. Втім, напевно, це можна сказати про будь-якого градоначальника, адже ще одна народна мерська мудрість каже: «Кради, але не трапляйся, а попався – не ображайся». І Лисенко попався.
Олександра Лисенка затримали під час отримання останнього траншу 1,4 млн. грн. Фото: nabu.gov.ua
Ми ділили… полігон
Маршрутні таксі, вивіз сміття, укладання тротуарної плитки, будівництво – як показує журналістська практика, глави міст нерідко беруть ці сфери життя під свій «особистий контроль». Підприємці, які бажають зайти на цей ринок, зазвичай добре знають, який треба «відкат», кому і в якому вигляді. У прикордонних Сумах до цих видів діяльності додається ще й контрабанда зброї та наркотиків таємними стежками у густих лісонасадженнях вздовж кордону. Це доля багатьох, якщо не всіх прикордонних міст, і не лише в Україні.
Лисенко кордону не чіпав, попався він якраз на хабарі від місцевої компанії з вивезення сміття. Всупереч неароматній назві, це завжди прибутковий бізнес, і до того ж не особливо прозорий. Вивіз сміття – це стабільні та швидкі гроші, за право володіння сміттєвим полігоном міська/обласна влада отримує багатомільйонні «відкати», а полігон отримує за вивантаження сміттєвозу або контейнера певну суму. Добовий виторг великих полігонів обчислюється сотнями тисяч гривень.
Тож 2 млн 130 тисяч гривень, які мер Сум разом із посібником з Департаменту інфраструктури «вимагав у підприємців, а у разі відмови платити погрожував різними перешкодами у веденні бізнесу» – копійки у цьому бізнесі. Але мера, це, звісно, не виправдовує – виправдовує лише суд.
Натомість тепер стає зрозуміло, чому так і не було збудовано багаторазово обіцяний жителям Сум сміттєпереробний завод. Завод – це облік та контроль, а полігон – «дикий степ». І тому 2020 року єдиний в області Сумський полігон із захоронення твердих побутових відходів було вирішено збільшити – збудувати йому третю чергу площею 10 гектарів. Це 20 футбольних полів за розміром. Це дуже «смачно» для учасників розподілу цього пирога… І тут конфлікт інтересів спалахує, як вогонь в пекельній печі. А якщо зважити на наявність того самого корупційного гачка, то схопити мера за простягнуту за хабарем руку стало хвилинною справою для антикорупціонерів.
Источник: kp.ua