Каноїстка Ірина Федорів: Ми з Людмилою Лузан готові віддати все заради перемоги
Фото: ФБ Iryna Fedoriv
20-річна каноїстка Ірина Федорів у парі з 28-річною Людмилою Лузан стали справжнім відкриттям цього сезону. Цьому дуету вдалося вибороти «золото» на чемпіонаті світу на дистанціях 200 та 500 метрів у каное-двійці. Більш досвідчена Людмила у цьому тандемі – безсумнівний та знайомий лідер, але перемога була б недосяжною без ідеального взаєморозуміння двох атлеток. Фраза, яку полюбляє повторювати Трамп: «Для танго потрібні двоє» – це саме про даний випадок.
Про партнерство з Людмилою Лузан та психологічний аспект веслування Ірина Федорів розповіла в інтерв’ю Коротко про.
З Лузан відчули взаєморозуміння на першому тренуванні
– У 2025 році ви разом з Людмилою Лузан завоювали «золото» чемпіонату світу на дистанції 200 м у каное-двійці. Згадуючи минуле, які у вас відчуття від цього звершення? Що воно для вас значить?
– Величезна гордість і радість, яку важко висловити словами, її можна тільки відчути емоційно. Ми з Людмилою здобули не просто дві золоті нагороди, а ще й встановили світовий рекорд на 200 метрах, а також повернули першість на дистанції 500 метрів в олімпійській дисципліні, де Україна не мала золота з 2021 року. Для мене це підтвердження нашої спільної наполегливої роботи та злагодженої командної взаємодії.
– Після цього “золота” багато хто почав говорити про те, що у вашого дуету є неймовірний потенціал для майбутніх виступів на довгі роки. Як ви на це реагуєте?
– Я ставлюся до цього стримано і без надмірних сподівань. Це спорт, і ти завжди повинен бути готовим до викликів. Ми просто виконуємо свою роботу, поступово тренуємося і намагаємося розвиватися. Потенціал є, але його ще треба розкривати і вдосконалювати, адже нашому екіпажу лише три місяці з моменту формування.
– Як починалася ваша взаємодія з Людмилою Лузан? Чи відразу ви відчули, що знайдете спільну мову і ваша пара буде успішною?
– Для мене все почалося досить просто. Мої наставники Юрій Чебан та Микола Періг повідомили, що я буду пробувати двійку з Людмилою. Я налаштовувалася тільки на тренування: подивитися, як рухається човен і чи зможемо ми пристосуватися одна до одної, адже наші техніки досить різні. Але вже після першого заняття відчула, що мені комфортно і добре веслувати з Людмилою. Я змогла зрозуміти технічні рухи своєї напарниці та налаштуватися на продуктивну, врівноважену роботу.
– Яка вам Людмила як партнерка? Чи можете описати ваш тандем суто психологічно?
– Людмила – дуже міцна і досвідчена спортсменка, яка пройшла через велику кількість змагань, триразова призерка Олімпійських ігор, у неї є чому навчитися. З нею співпрацює Микола Іванович Мацапура – компетентний і дуже позитивний тренер, з ним цікаво працювати.
– Чи змінило це партнерство вас якимось чином? Можливо, чогось навчилися у Людмили за цей період часу?
– Так, Людмила ділилася своїм досвідом під час спільної роботи, і це посприяло досягненню високого результату. Я відчула в собі зміни на краще – наприклад, усвідомила, що можу бути адаптивною і пристосовуватися до нової роботи, не втрачаючи при цьому себе.
– У чому сила вашого дуету?
– У спільній злагодженій роботі, націленій на результат. Ми обидві з Івано-Франківська. Ми обидві готові викластися на повну заради перемоги.
– Що, на вашу думку, найскладніше саме в каное-двійці? Глядачеві здається, що тут має бути абсолютний «контакт» між спортсменами і бездоганна синхронність дій.
– Справді, може здаватися, що все легко і просто, але це не зовсім так. Ми веслуємо з одного боку, і хоча не скажу, що це надмірно важко, це додає свої особливості: потрібно ідеально відчувати ритм, баланс човна та одна одну. Будь-яка деталь має значення, тому без безперервної комунікації та точних рухів тут не обійтися.
– Вам особисто більше до вподоби виступати у двійці чи ближче каное-одиночка? І чому?
– Мені подобається і двійка, і одиночка. У двійці – це командна робота і відповідальність одна за одну, в одиночці – повна відповідальність за себе. Звичайно, хочеться перемагати і в одиночці, над чим я зараз і працюю, але всьому свій час.
20-річна Ірина у 2025 році стала Заслуженим майстром спорту України. Фото: ФБ Iryna Fedoriv
Гімнастика надала міцний фундамент
– До веслування ви займалися спортивною гімнастикою. Чому у свій час обрали саме каное? І чи допомагає гімнастика вам зараз?
– Гімнастика надала дуже міцний фундамент: координацію, гнучкість, силу волі, дисципліну. Але я була змушена перейти у веслування, тому що занадто висока для гімнастики і зазнавала багато травм. Друг мого тренера запросив мене на веслування, і каное мене буквально «захопило». Багато навичок із гімнастики допомагають мені і зараз – особливо баланс, контроль тіла та здатність концентруватися.
– Чим вас привернув цей вид спорту?
– Мені сподобалося, що тут я можу досягти більших успіхів, ніж у гімнастиці. Постійні поїздки та збори, можливість перебувати на воді, поєднання сили та техніки.
– В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що ви дуже емоційна людина. Як ви навчилися контролювати емоції у моменти виступів?
– Це прийшло з досвідом і роботою над собою. Допомагають дихання, вправи перед стартом, зосередженість на завданні, а не на результаті. Я прийняла той факт, що емоції – це нормально. Головне – навчитися направляти їх у потрібне русло.
– Який момент у кар’єрі був для вас найбільш емоційним?
– Кожна моя міжнародна медаль.
– Що найскладніше у вашому виді спорту, з точки зору психології?
– Найважче – стабільність. Ти можеш бути у чудовій формі, але одна помилка – і результат вже інший. Ще складніші тренувальні періоди, коли немає швидкого прогресу, але треба працювати далі й довіряти процесу.
– Як ви даєте раду з тиском відповідальності та очікувань?
– Насамперед намагаюся не чинити тиск на саму себе. Тому що спорт – це не тільки про медалі, а й про шлях, який ми долаємо. А я хочу отримувати задоволення від того, що роблю, а не боятися допустити помилку.
– Що допомагає вам рухатися вперед у моменти, коли сил вже не лишається?
– Внутрішня наполегливість. Згадую моменти, заради чого я все починала, і що кожне важке тренування наближає мене до мрії. Дуже допомагає віра тренерів і невеликі кроки вперед, навіть коли прогрес не видно відразу.
– Що більш корисне для розвитку спортсмена – перемоги чи поразки?
– І те, і інше. Перемоги дарують віру в себе, поразки – уроки. Саме поразки найчастіше змушують аналізувати, змінюватися і ставати сильнішою. Але важливо правильно їх сприймати – не як кінець, а як етап шляху.
Ірина не лише видатна спортсменка, а й справжня красуня. Фото: ФБ Iryna Fedoriv