Україна — в НАТО, але після закінчення війни: у чому ризик подібного формулювання?

Україна — в НАТО, але після закінчення війни: у чому ризик подібного формулювання? 21.06.2023 12:04 Укрінформ Прогноз: у Вільнюсі Україні дадуть “квиток до Альянсу з відкритою датою”, тобто щойно закінчиться війна. Але чи не спонукає це РФ до “вічної війни”?

Чим ближче до саміту НАТО у Вільнюсі, який має відбутися 11-12 липня, тим більше прогнозів, що, врешті, отримає Україна за його підсумками. Найбільш активно обговорюється наступний сценарій: нашій державі, скоріш за все, дадуть “квиток до Альянсу з відкритою датою”, тобто як тільки закінчиться війна, так одразу розпочнеться відповідний процес (у більшості країн-членів є консенсус з цього приводу). А до того партнери нам запропонують тимчасовий компроміс — гарантії безпеки на кшталт ізраїльської моделі (детальніше про це — у попередньому матеріалі Укрінформу під назвою “Ізраїльська модель безпеки: Україні це точно підійде?”). Втім, є тут важливе “але”: чи не стане раптом оце “тимчасове” – “постійним”, чи не спонукає Росію умова “вступ до НАТО після війни” до того, щоб ця війна ніколи не закінчувалася й перетворилася на “вічну”?

Потрібно більше конкретики, Або що означає це “після завершення війни”?

З цього приводу існують різні міркування.

Експерт з безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар в коментарі “Укрінформу” наголосив, що у Вільнюсі Україна повинна отримати від партнерів конкретику щодо членства в НАТО. Тому що відсутність конкретики, хай навіть вона буде огорнута в якісь красиві евфемізми, Путін сприйме як привід для "вічної війни". І такий привід йому можуть дати два сценарії.

Перший сценарій

“Якщо на саміті у Вільнюсі Україні дадуть «квиток до Альянсу з відкритою датою», без жодної конкретики, то це буде лише нова словоформа, а суть — залишиться та ж сама, що й на саміті у Бухаресті”, – каже експерт.

Тоді, у 2008 році, в підсумковій декларації НАТО також було сказано про політику "відкритих дверей", про "квиток", про те, що “в майбутньому Україна обов'язково стане повноправним членом Альянсу”. Однак…

“Як бачимо, минуло вже 15 років, а дата на "квитку" все ще залишається відкритою. Тож якщо все повториться, примара "вічної війни" стане не тільки нашою проблемою, але й проблемою всього НАТО. Тому що «незапрошення» України автоматично означає запрошення для Путіна продовжувати агресію, і ця агресія може вийти уже далеко за межі нашої держави”, – стверджує Михайло Гончар.

Зрештою, на його думку, це продемонструє остаточну слабкість Альянсу. В контексті НАТО йтиметься вже не про силу і міць, а про “колос на глиняних ногах”.

“Бо війна, хоча й ведеться в Україні, але це війна в Європі, на східному кордоні НАТО. І вона триває не 16 місяців, а уже десятий рік. І щойно Росія зрозуміє, що за формулою "квиток з відкритою датою" стоїть те ж саме, що було 15 років тому… Ну, в Кремлі цьому тільки поаплодують”, – акцентує експерт.

Другий сценарій

Якщо формулювання звучатиме дещо інакше, тобто у Вільнюсі Україні дадуть "квиток з відкритою датою", і під цією датою йтиметься — щойно закінчиться війна.

“Комусь може здатися, що тут уже дещо більше конкретики. Але це не зовсім так. Фраза "щойно закінчиться війна" може по-різному трактуватися, тобто наразі не до кінця зрозуміло, що вона насправді означає — це про припинення бойових дій, про вихід на кордон 1991-го року, а може, взагалі мається на увазі щось інше? Це перше, – каже Михайло Гончар. – А друге — фраза "щойно закінчиться війна" якраз і є тим стимулятором для Путіна ніколи її не закінчувати. Тому що поки війна не закінчиться, то Україна, відповідно, не зможе ні на що претендувати з точки зору членства в Альянсі”.

Тобто, як перший (просто "квиток з відкритою датою", – Ред.), так і другий сценарій ("квиток з відкритою датою: щойно закінчиться війна", – Ред.) Путін сприйме як слабкість НАТО, а отже — робитиме усе, щоби війна тривала нескінченно.

Відсутність конкретики щодо членства України в НАТО Путін сприйме як привід для "вічної війни"

А це — думка міністра закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимира Огризка: “Росія намагатиметься не закінчувати цю війну ніколи. І навіть коли Україна вижене цю московську орду зі своєї землі, то відбуватимуться, скоріш за все, обстріли прикордонних регіонів, а може і те, що відбувається зараз — ракетні атаки в глиб території України. Тож наївно думати, що РФ на цьому поставить крапку. І так, звісно, якщо Україні на липневому саміті НАТО дадуть «квиток до Альянсу з відкритою датою: щойно закінчиться війна”, то про ніяку крапку тим більше не йтиметься”.

Дипломат також прокоментував ініціативу, яка нині “гуляє” в Мережі: а що, коли прийняти Україну в НАТО, але поки йде війна — без дії 5 статті?”.

“Я про це чув і навіть брав участь в дискусіях на цю тему. І тим, хто виступає з такими ініціативами тут же ставлю дуже просте запитання: а що, власне, залишається в НАТО без статті 5? Це ж ключовий елемент. Забираєш цю статтю і все інше одразу втрачає сенс, – каже пан Огризко. – Бо що, скажімо, означала б відсутність 5 статті для 80% членів Альянсу? Те, що вони незахищені. Польща, країни Балтії, Румунія і так далі — усі вони тут же опинилися б під безпосередньою загрозою з боку РФ. Це НАТО без НАТО… Все це мені нагадує розмови, що "двері Альянсу відкриті" і що колись Україна стане членом. Вибачте, але це "колись" нарешті треба вже визначити й фіналізувати. А згадана пропозиція нам не підходить, це — більше від лукавого”.

Своєю чергою, дипломат Вадим Трюхан вважає, що Росія воює не через те, що побоюються вступу України до НАТО, а тому, що Путін і його прихвосні бояться України в якості демократичної, економічно розвинутої та потужної у військовому плані держави.

“У такому вигляді Україна для путінського режиму — це загроза, – наголошує пан Трюхан. – Не слід думати, що сьогодні НАТО здатне істотно посилити нашу державу у військовому плані. Україна протягом 16 місяців і без членства в НАТО довела, що спроможна давати відсіч російській агресії. Відтак незалежно від того, яке рішення буде прийнято у Вільнюсі — це не призведе до якихось змін вже і зараз. Росія буде воювати з Україною доти, доки в неї будуть залишатися ресурси. Росія буде воювати проти України доти, доки в Москві буде при владі режим з вираженими ознаками фашизму і нацизму.

Втім, погоджується експерт, рішення про “вступ після війни” – звісно, може ще більше спонукати Росію ніколи цю війну не закінчувати”.

Але вихід є: як Україна та партнери можуть зарадити “вічній війні”?

Володимир Огризко вважає, що тут слід рухатися від зворотного: “У разі, коли ЗСУ таки виженуть російські війська з нашої землі – на другий день у НАТО повинні оголосити, що запрошують Україну приєднатися до Альянсу, а на час цього приєднання Україна отримує ядерні гарантії від США, Великої Британії та Франції. От тоді, гадаю, в Москві десяток разів подумають, чи варто обстрілювати Україну, наражаючись на відповідь з боку уже країн членів НАТО”.

В іншому випадку — це буде продовжуватися безкінечно.

“Ще один момент, на який варто розраховувати: воєнна поразка Росії в Україні означатиме великий політичний землетрус в самій РФ. Мені здається, що Путін цього землетрусу не переживе, його режим упаде. А з новим режимом, яким би він не був, знайти спільну мову буде простіше. Навіть якщо цей режим буде тимчасово складатися з тих, хто сьогодні стоїть в першому чи другому ряду навколо Путіна. Так чи інакше, але це вже буде абсолютно інша історія, – каже пан Огризко. – Думаю, ця нова конфігурація політичних сил у РФ, дозволить по-іншому подивитися на ключові питання стосунків, які матимуть Захід і це постпутінське утворення. В будь-якому разі головним фактором, який може дуже серйозно просунути тему вступу України до НАТО є успіх наших Збройних сил й повне і тотальне вигнання окупаційних військ з української землі. А далі ситуація підкаже”.

За словами Вадима Трюхана, для того, щоби війна закінчилася, а не перетворилася на "вічну війну" — необхідно, аби воєнної поразки Росії захотіли наші партнери.

“Воєнна поразка РФ передбачає безумовну капітуляцію її збройних сил, зміну режиму, притягнення до кримінальної міжнародно-правової відповідальності осіб, які винні в злочинах агресії та інших воєнних злочинах. А також — передбачає демілітаризацію, денацифікацію та децентралізацію Росії”.

Тому що РФ у такому вигляді як зараз навіть при гіпотетичному укладенні якоїсь мирної угоди — все одно, раніше чи пізніше, знову візьметься за реалізацію своїх загарбницьких планів, мріятиме про знищення України та, загалом, недопущення не допущення демократичного розвитку своїх сусідів.

В Європі дедалі більше звучить голос тих, хто готовий протистояти Путіну не лише вербально-дипломатичним чином. На фото: лідери Латвії, Литви, Естонії, Польщі та України

“Що конкретно мають зробити наші партнери, щоби завдати воєнної поразки Росії? Тут відповіді очевидні. По-перше, їм слід прискорити надання Україні винищувачів F-16 та їм подібних, а в перспективі одного-трьох років — ще F-35”.

По-друге, партнери нарешті повинні надати далекобійні ракети, а також допомогти Україні з реалізацією власних проєктів по виробництву таких ракет.

По-третє, піти на створення спільних підприємств з виробництва бронетехніки.

“Бронетехніка, як відомо, це розхідний матеріал. І цього добра нам треба багато. Адже війна, з огляду на наміри Російської Федерації та її ресурси, може продовжуватися ще від одного до трьох років, як мінімум. Відповідно треба планувати на перспективу”

По-четверте, партнери мають допомогти Україні створити власне або спільне підприємство по виробництву артснарядів та зарядів до РСЗВ, танків.

“Лише локалізація виробництва на території України або в сусідніх з Україною територіях дозволить не відчувати голоду в питанні забезпечення військ боєкомплектами, – наголошує Вадим Трюхан. У цих чотирьох пунктах нічого принципово нового, але вони — ключові. Проте є проблема: Захід, дозрівши уже до того, що не може із принципових міркувань допустити воєнної поразки України, адже за понад рік Великої війни в оборону нашої держави було інвестовано величезні ресурси, ще не дозрів до того, що Росія має зазнати воєнної поразки”.

Михайлу Гончару згадалася книга британського генерала Річарда Ширреффа під назвою "2017: Війна з Росією: термінове попередження від старшого військового командування". Цю книгу, підкреслює експерт, пан Ширрефф написав зі знанням внутрішньої кухні НАТО.

“Тобто Ширрефф свідомий того, як усе насправді працює в цій організації. Звісно, його книга має фантастичний сюжет, однак, який заснований на реальних подіях (російська окупація Криму, – Ред.). Якщо коротко: Росія вдирається в країни Балтії, НАТО треба реагувати, запускати механізм колективної безпеки, але — нічого не спрацьовує. Чому? А тому, що немає консенсусу: німці наполягають на переговорах, греки — категорично виступають проти будь-якої збройної відповіді. І тоді ініціативу у свої руки бере американо-британо-польський Альянс й усе закінчується хеппі ендом, – розповідає пан Гончар. – До чого я веду? Ситуація зараз дуже схожа на те, що описав Річард Ширрефф. Тобто потрібно, щоб всередині НАТО виник якийсь малоформатний Альянс рішучих. На жаль, США, замість того, щоб йти в авангарді — плентаються десь в ар'єргарді. Проте ми бачимо, що в Європі дедалі більше звучить голос тих, хто готовий протистояти Путіну не лише вербально-дипломатичним чином”.

Йдеться про країни Балтії, Польщу, зрештою, позиція Великої Британії також виглядає достатньо жорсткою.

“Отже, відповідаючи на запитання "як можна зарадити "вічній війні" Росії?", скажу ось що: перелом у війні в центрі Європі настане тоді, коли сформується малоформатний Альянс, який почне діяти превентивно з тим, щоб нанести ураження путінському режиму. При цьому не обов'язково хтось із країн-членів повинен прийти нам на допомогу своїми збройними силами”, – каже президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».

Але можна дати нам більше зброї, без обмежень, а не так, як це робиться зараз — не повною мірою, недостатньо, запізно і малим боєкомплектом. Зрештою, Росію можна бити гібридно — її ж зброю.

“Що мається на увазі? Те, що відбулося з підривом Каховської ГЕС — це, по суті, застосування зброї масового ураження. І члени Альянсу, принаймні група країн (бо, знов таки, добитися консенсусу в НАТО, з урахуванням позиції Угорщини й Туреччини, фактично неможливо, і РФ, до речі, чудово це розуміє) в якості асиметричних дій могла б заблокувати, наприклад, проходження танкерів данськими протоками, які йдуть в Балтійські порти під завантаження нафтою і нафтопродуктами. Це — як один з варіантів”, – акцентує Михайло Гончар.

Вільнюський саміт у будь-якому випадку стане рубіконом: або за його підсумками сформується цей авангард, який почне не просто сяк-так реагувати на дії РФ, а реально їй протидіяти, або, власне кажучи, в Альянсі відбудеться розкол. Будемо надіятися саме на перше “або”.

Источник: www.ukrinform.ua